Історія села Іванків Андрушівського району Житомирської області

Але пішла чутка, що здалеку на руську землю котяться татарські вози з грізними воїнами, які вбивають людей, знищують їх оселі, сіють за собою лихо. Зненацька налетіли вороги на село. Курявою вкрилась «Широка долина». Хоч завойовників було небагато, але вони були жорстокі і зголоднілі. Як сарана вони накинулись на бідняцькі пожитки. В одній хатині в кінці села жило семеро братів. Були вони вродливі і мали щиру вдачу. Всі вони стали на захист свого села. Мов казкові богатирі хоробро билися вони з татарами, себе не жаліючи. Та так і полягли в нерівному бою за рідну землю. Найменший брат Іванко вибравсь на високий явір, щоб бути вище від своїх ворогів. Скільки не намагалися татари знищити його, та все падали, скошені стрілами Іванковими. Тоді вороги додумались зрізати дерево. Впав додолу явір з хоробрим юнаком. І вороги його розіп’яли. На місці спаленого поселення виросло нове. Люди назвали його Іванковим, щоб пам’ять про хороброго юнака жила вічно. Іванків - село Андрушівського району. до 1923 року воно входило до складу Котельнянської волості Житомирського повіту. Розташоване на березі річки Гуйви за 25 км на північний захід від районного центру та за 7 км від залізничної станції Града. Перші писемні відомості про нього відносяться до 1501 року. У ХУІІІ ст. належало поміщикам Фортунату Михайловському та Мар’яні Моржковській. З 1800 року перейшло до родини Обуховських. На початку 80-х років ХІХ ст. маєток було продано окремими частинами: Лідії Орловській (2184 десятини) та Миколі Терещенку (577 десятин). У 1891 р. Лідія Орловська передала свою частину маєтку дітям: інженеру-технологу Аркадію Орловському та Ганні Вірській. У 1893 році, внаслідок розподільного акту, маєток повністю перейшов до Аркадія Орловського, а в 1894 році був проданий ним дружині колезького асесора Марії Нератовій. З 1899 року належав дворянці Ганні Тарасевич (уродженій графині Стебнок-Фермор), дружині відомого лікаря, академіка Льва Тарасевича. В Іванкові діяв цукровий завод, побудований Терещенком, з щорічним виробництвом цукру 385 тисяч пудів. На заводі працювало 495 робітників. Завод знаходився на території будинку-інтернату для престарілих. До заводу було прокладено шосейну дорогу від траси, яка збереглася до наших днів. Діяли церкви: Троїцька - дерев’яна, збудована у 1843 році на кошти поміщика Обухівського; Різдва Богородиці - дерев’яна, збудована у 1747 році на місці більш давньої споруди, приписана була до Троїцької парафії; католицька - каплиця. Зараз діє в селі кам’яна церква, а з дерев’яної побудували клуб після Жовтневої революції. У 1783 році в селі проживало 721 чоловік в 124 дворах; в 1899 році - 1865 жителів проживало в 303 дворах; в 1941 році було 1725 жителів, які мешкали в 418 дворах. З історичних джерел відомо, що поблизу Іванкова були урочища: Бойкова, Борочок, Босий Брідок, Брамина, Вигода, Гадки, Гниле Болото, Главіна, Жукова, Гнилища, Домковського, Нінькова, Корчі, Корчмище, Кринички, Лука, Мала Бездня, Марунчикова, Мерзляк, Некрашена, Очеретянка, Павлинівка, Погорілова, Собкеева, Сорочацька, Якубохнава. Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Василь Максимович Мельник.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Історія села Миньківці Андрушівського району Житомирської області

На землях, де тепер знаходиться село, були озера, в яких водилась риба - минька. Коли на цих землях заснувались поселення, його назвали Миньківці. * Існує й інша легенда: ніби після панщини селянин Минька добув шмат землі, збудував хутір і став тут жити з родиною. А як помер він, його родина продовжувала тут господарювати, а хутір, на його ім’я, прозвали Миньківці. Рід Минька розрісся, і з хутора утворилося ціле село, яке й отримало назву Миньківка. Під назвою села Минієва Воля воно згадується в акті від 1683 року 20-25 січня, в списку «порожніх сіл», які належали містечкам Паволочі і Котельні (Архів, част.6.т.I, стр.153). А під назвою Миньківці, воно згадується 20 січня 1701 року возним Станіславом Лещинським про те, що він вручив позов, в якому вимагають суду над дворянами Костянтином та Марценом Міньковецькими, Олександром і Петром Гуляницькими внаслідок скарги на них Кременецького монастирського братства в тім, що вони захватили майно, яке подароване братству по заповіту померлими братчиками, а вони відмовляються їм його вернути. Церква Святого Митрофана, побудована у 1851 році. Церковна приходська школа відкрита 1 жовтня 1881 року. Село розташоване за 8 км. на південний схід від районного центру та за 12 км. від залізничної станції «Бровки». В 1972 році в селі нараховувалося 499 дворів, де проживало 1408 чоловік.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Історія села Любимiвка Андрушівського району Житомирської області

Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення. До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Білоцерківського повіту Сквирівської волості. Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося з ХV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, - сім’я кріпака, яка втекла з кріпацтва - феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. - шляхтичам - Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної.Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 -54 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка. Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня і за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. Перші відомості про село датовано ХVІІІ століттям. Уродженцями села є український радянський письменник В.С.Кучер (1911-1967) та Герой Соціалістичної праці М.Т.Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області

Історія цього поселення сягає сивої давнини. Коли воно датоване - невідомо. Під час навали монголо-татарської орди це поселення було зруйноване і спалене, а людей - кого повбивали, а хто втік в навколишні ліса і сховався від ординців. Та коли почалися холоди, люди виходили з лісів і мусили йти до ординців. Їм дозволяли селитися на старих місцях. Татарам потрібна була робоча сила. Поступово село відбудовувалося, люди почали господарювати. Та коли в призначений час приходили ординці за даниною, населення поселення старалося не давати данини. Непокірних били, катували і таким чином ординці збирали данину. Ці страшні і важкі часи ординської неволі населення відобразило в назві свого поселення "Гарапівка".

Минали літа. Змінювалася влада, та назва села залишалася колишньою.

Село до 1923 року входило в склад Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 7 км на південний схід від райцентру та за 8 км від залізничної станції Бровки. Входило до складу Андрушівського маєтку графів Бержинських. Церква Покровська, дерев'яна, збудована у 1895 році землевласником Миколою Терещенком. Її спорудили на місці храму, який існував з 1744 року. Закрита в 1934 році, а приміщення передано під зерносклад. Зруйнована у 1969 році. В 1899 році в селі нараховувалось 734 жителі - 119 дворів, а в 1941 році - 639 жителів, 172 двори.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області

Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці. Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася "Криничка". Від цього хутора, попід вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі "Чумацьким Шляхом"). А біля цього шляху було озеро, яке називалось "безодня".

Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося "Святим озером". Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається "Церковним", або по народному "хрести".

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали "хуторище". В урочищі "церковище" знаходяться кам'яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі. Однтм з яких, із слов'янським написом 1666 року, залишився на поверхні землі до 1941 року. За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося "Хрести".

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається "могили". За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село, була ферма Городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п'яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім'ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

Село розташоване на берегах річки Нетечі. В 1741 р. в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 жителів. Землі мав панський маєток 2662 десятини. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX столітті пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев'яна. Вона згадується у візиті за 1741 р. та 1746 р. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році, і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев'яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам'яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

Село Лебединці розташоване за 14 км, на південний схід, від районного центру та за 9 км від залізничної станції "Бровки".

В 1972 році в селі було нараховано 441 двір, де проживало 1350 чоловік. Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року.

Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім.Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю.А. Шлапак, В.І. Гагич, І.С. Гагич та А.Т. Перець.

У лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам'ятний знак.

Уродженцями села є заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль, заслужена артистка УРСР О.П. Павловські, кандидат сільськогосподарських наук Є.П. Шут, А.А. Зелінський, А.В. Кошмак.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Історія села Борок Андрушівського району Житомирської області

Це селище розміщене біля соснового лісу, від того й пішла назва. До 1923 року воно було у складі Котелянської волості. Розташоване за 14 км на північ від районного центру та за 6 км від залізничної станції "Степок".

Засноване селище було в другій половині XIX століття як німецька колонія.

Село Борок колишні коростишівські партизани згадують як надійну базу поповнення загону вірними людьми.

Лісник Карнаухов, в перші місяці війни, будував землянки для партизанів, заготовляв продукти. Та зрадник видав його поліції. Карнаухов загинув у катівні коростишівського гестапо. Зараз село списане з обліку.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"

Чи одні ми у всесвіті?

Україна за суперечками щодо доцільності розширення переліку власників ядерної зброї наразі лише спостерігає. Свого часу вона від неї відмовилася добровільно. Хоча й досі однозначної думки, наскільки правильним був такий крок, у суспільстві немає. Щоправда, виробляти космічні ракети, які не надто відрізняються від бойових, українці не розучилися. I хоча самі до зірок поки не літають - не вистачає грошей на підготовку - дорогу у Всесвіт не забули і торують її для інших. Можливо, наліталися тисячі років тому... I згадують на День космонавтики.

В одній із карстових печер Криму дослідники наштовхнулися на незвичні малюнки. На них розгледіли літаючу тарілку. Давня людина, побачивши диво, відтворила його як змогла і лишила головоломку нащадкам. Що ж то було насправді? Уфологи переконані, що НЛО прилітали і тисячу років тому, прилітають і зараз. Щороку реєструється близько 20 спостережень. От тільки матеріальні свідчення збирати дуже важко.

Артем Білик переймається проблемами непізнаного вже 8 років. Найчастіше повідомлення про гостей з космосу приходять влітку із Криму. Людям є час дивитися темними ночами на зоряне небо.

Артем Білик, учений-секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій: "НЛО - це об'єктивна реальність, яка присутня не тільки в Україні, а у всьому світі. Є таке повідомлення за позаминулий рік, коли НЛО вторгся у повітряний простір України і не долітаючи 100 кілометрів до Києва зник. Ну звісно, можна вірити цим повідомленням чи ні, але такі прецеденти існують".

То чи одні ми у всесвіті? Над цим запитанням б'ються покоління дослідників. Вони будуть обсерваторії і вдивляються у зоряне небо крізь потужні телескопи. Чи є життя на небесному Марсі, науці це достеменно не відомо, а от на земному воно вже закінчується. Там у хащах цілий марсіанський цвинтар.

Марс вмирає і переселяється під сосни. Навколо нього випалена трава. Це не є наслідком приземлення інопланетних братів. Це люди борються з бур'янами. Хто й коли дав селу таке космічне ім'я, тут не знають. Але місцеві жителі відомі на всю округу.

Варвара Стецкова, мешканка села Марс: "Откуда - с Марса, люди вже знають, привикли".

Вони звикли жити своїм космосом. Двір, ліс, город і найближчі сусіди за метрів 500, до яких ще треба дійти.

Валентина Щербак, мешканка села Марс: "Пойду хоть пройду. Я як дурна людина, ну нема нікого. Ні, теля у мене ще є і кури, і кіт, і собака".

Зимою Марс замітає по самі вікна. Вночі так темно, що не видно паркану за вікном. А влітку цвітуть липи і пахне хвоєю. Чого вони пхаються у той космос, якщо Землі ради не можуть дати. Набожному діду Данилу здається, що дарма люди зазіхають на те, що їм ніколи не належало.

Данило Дігтяренко, мешканець села Марс: "Нас токо на Марс, туди ми як марсяні з поселка Марс, то нас прийме туда. Ви знаєте, так написано у Священном писании. Земля человеку, а небо - Богу. И что б там не делали, ничего там не узнаете и знать не будете. Это тайна, сокрытая от человека".

Люди завжди будуть прагнути розгадати таємниці всесвіту. Юрій Iващенко народився 12 квітня, назвали його на честь Гагаріна і життя свого без зоряного неба він не уявляє. На околиці райцентру Андрушівка вже 5 років будує власну обсерваторію. Місто і космос поняття не сумісні.

Юрій Іващенко, астроном: "Тільки далеко за містом у селі є осередки ясного неба, де можна проводити астрономічні спостереження".

Iз Андрушівської обсерваторії можна заглянути у всесвіт на 10 мільярдів світових років. У телескоп добре видно, як живе велика безодня над нами. Там зорі одружуються і створюють галактики, там блукають одинаки-астероїди і прилітають з інших галактик хвостаті комети. Це захоплююче видовище, каже господар. Разом зі своїми помічниками він відкрив близько 30 малих об'єктів, які наближалися до Землі. Охочих зазирнути у телескоп щороку більшає. Сюди приїздять науковці із головної обсерваторії, приходять екскурсії. Тому у дворі будується ще один дослідницький корпус.

Юрій Іващенко, астроном: "В одному павільйоні буде стояти демонстраційний телескоп, звичайно, сучасний, з компом, і повною автоматизацією, а в другому буде телескоп, який проводитиме оглядові роботи з метою пошуків малих планет".

За словами астрономів, шукати малі планети стає дедалі важче. Увесь небосхил всіяний супутниками. А кожен старт ракети до всього - це ще й втручання у атмосферу, яка захищає нас від космосу.

Кожен старт нашої ракети - це гроші, кажуть у конструкторському бюро "Південне". Україна у ранзі космічних держав на третьому місці. Попереду тільки Росія та Америка. Саме супутники дають людям інформацію про землю. Наш ракетоносій "Зеніт" 3 SL якраз на 45 річницю Гагарінського польоту удвадцяте успішно стартував із платформи у Тихому океані і вивів на орбіту японський супутник зв'язку. Як вважають у КБ "Південному", Україна може пишатися своїми розумними ракетами.

Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства: "За 6 годин до старту з плавучої платформи "Одісей" було знято увесь персонал, який забезпечує підготовку до старту цієї ракети і ракета в автоматичному режимі стала готуватися до старту без участі людини. Це також родзинка нашої космічної галузі".

Українські інженери та конструктори будують новий носій, а ще - новий стартовий майданчик для нього у Бразилії. "Циклону 4" пророчать велике майбутнє.

Андрушівська обсерваторія будується руками ентузіастів, село Марс вище сосен не заглядає.

А уфологи впевнені, що з космосу за нами спостерігають інші цивілізації. Малюнок у Кримській печері не просто так з'явився.

Виталий Ковач