Вдячні за розуміння і підтримку

Ветерани району щиро дякують районній державній адміністрації, районній, міській та селищній, сільським радам за проведені заходи з нагоди відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Мітинги, урочисті зібрання, святковий обід, солдатська каша, святкова хода надовго залишаться у пам’яті ветеранів. Рада ветеранів району щиро вдячна всім, хто організовував і надавав посильну допомогу у відзначенні цієї знаменної події. Значну роботу в організації святкування провели відділи культури і туризму та освіти райдержадміністрації. Ветерани відчули особливу повагу від учнівської молоді в ході операції «Світанок» та інших заходів, що організовувалися в усіх навчальних закладах району. За щедрість, високу людяність проявлену до сивочолих фронтовиків, дякуємо нашим меценатам: ПП Гринишину В. Є., колективу аптеки «Бажаємо здоров’я», ПОСП «Надія» с. Зарубинці (Семенюк В. І.), ПП Сідоренко Л. О., ТОВ «Андрушівський маслосирзавод» (Матвієнко О. Ю.) та багатьом іншим керівникам підприємств, установ та організацій. Потрібно віддати належне колективу редакції - майже в кожному номері газети «Новини Андрушівщини» друкувалися статті про участь наших земляків у тій страшній війні. Віримо, що проголошений Верховною Радою 2010 рік в Україні Роком ветеранів не завершився 9 травня. Піклування про ветеранів, вшанування та увічнення героїчного подвигу захисників Вітчизни - справа честі нинішніх і прийдешніх проколінь.

Надія Горкун,
голова районної організації ветеранів
Новини Андрушівщини

Пам'ять про героїв не вмирає

В 1967 році я, як офіцер запасу, проходив перепідготовку при Львівському вищому політичному училищі. Там перед нами виступав колишній бойовий побратим легендарного розвідника Миколи Кузнєцова М. Струтінський, який за участь у партизанському русі був нагороджений орденом Леніна. Він був водієм Пауля Зіберта (під таким іменем жив і діяв Кузнєцов у тилу в німців) і розповів нам багато цікавого. Ми дізналися про те, як відважний радянський розвідник знищив доктора Функе, організував викрадення генерала Ільченка у Рівному, знищив віце-губернатора Львова Багера Шнадера та інших фашистських посадовців. Кузнєцов розвідав і доповів про будівництво бункера для Гітлера під Вінницею. М. Струтінський згадував, що Кузнєцов був у їх партизанському загоні за 80 км від лінії фронту, месники просили його залишитися, але він сказав, що на нього ще чекають важливі справи. Колишній партизан розказав, що після війни він одразу ж почав шукати сліди Кузнєцова. В матеріалах гестапо натрапив на документ, який свідчив, що Пауль Зіберт (Кузнєцов) і його спільники були оточені націоналістами й бандерівцями на Волині і розстріляні. Жителі села, біля якого розгортались ці трагічні події, засвідчили, що Кузнєцов підірвав себе гранатою. Поховали М. Кузнецова у Львові на Кургані Слави. Йому було 32 роки. Звання Героя Радянського Союзу легендарному розвіднику присвоїли посмертно. Свою неминучу загибель М. Кузнецов передчував. У листі до брата у червні 1942 року він писав, що доведеться піти на самопожертву, але за святе діло - за вільну Батьківщину вмирати не страшно. Минули роки. Під натиском націоналістичних сил вже у незалежній Україні було вирішено демонтувати пам’ятник М. Кузнецову у Львові. Про це стало відомо громадськості Свердловської області, де народився легендарний розвідник, і пам’ятник відвезли та встановили на його батьківщині. Герої справді не вмирають, бо пам’ять про них безсмертна.

Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці.
Новини Андрушівщини

Я теж пройшов через пекло війни

Знову землею крокує травень, такий же молодий, зелений і заквітчаний, як і тоді, в пам’ятному 1945-у. Тільки ми постаріли, вантаж років ліг на плечі, а на скроні - сніги. Вже й Перемозі - 65! От тільки молодими навік залишилися наші фронтові побратими, яким обірвала життєвий шлях фашистська куля. Ми били ворога за себе і за них, і кожної миті уже потім вони були в нашій пам’яті, в наших спогадах. Часом нас, фронтовиків, мучило почуття вини, що ми назавжди залишили їх на безіменних висотах, в бліндажах і окопах… Я щасливий, що дожив до цієї світлої дати. Великій Перемозі салютуватиме світ, а ми, ветерани, мовчки згадаємо всіх, хто поруч йшов в атаку, хто не дожив до цього дня. Наша пам’ять стирає стільки дат, подій, але, на диво, зберігає майже все, що судилося пережити в ті страшні воєнні роки. На мою долю випало трохи менше випробувань - пішов на фронт відразу після звільнення нашого села радянськими військами - 4 січня 1944 р., бо на початку війни не підлягав за віком мобілізації. Отож бачив, як вели себе фашисти на окупованій території… Хотілося помститися їм за заподіяне горе. Тож після короткочасних курсів служив в окремій розвідувальній роті при штабі Першої Української армії 4-ого Українського фронту. Наше відділення в основному перебувало в тилу ворога. За завданням штабу збирали дані про переміщення живої сили і техніки ворога у визначеному районі. Нелегко було. Все ж вдавалося нам переходити лінію німецької оборони і повертатися назад. Але це вимагало неабиякої витримки, напруження нервів і сил. Вело вперед почуття обов’язку. Зі своєю частиною звільняли від фашистів Івано-Франківщину, Львівщину, дійшли до Карпат і кордонів Чехословаччини. Одержали завдання перейти лінію фронту і дістатися міста Міхаловце. На шляху до цілі потрапили на мінне поле, ледь не залишився там назавжди. Мені роздробило ногу та так, що ампутували ступню, а потім виходжували ще півроку в госпіталі у Тбілісі. Хіба можу забути я свого побратима Зіновія Макаровича Савчука із Зарубинець, з яким воювали поруч, і те, як він плакав наді мною пораненим, наче відчував, що бачимося востаннє: група розвідників, куди входив і він, при виконанні бойового завдання потрапила на мінне поле. В живих не залишилося нікого… Війна назавжди увійшла в моє життя. Вона й тепер тривожить болючим спомином пам’ять і серце, щомиті нагадує про себе каліцтвом. Все ж я вижив і дожив до цієї славетної дати, за що вдячний долі і Богу.

Філарет Койда,
інвалід війни І групи.
с. Гальчин.
Новини Андрушівщини

Щоб жити і перемагати

Нещодавно я побував у Малій П’ятигірці, де випадково зустрів жінку, батько якої був і залишається легендою для своїх земляків. Ольга Филимонівна ГОРОШКО розповіла, що майже сорок років тому на сторінках районки була опублікована стаття про її батька - Филимона Миколайовича Совсуна. Моя співрозмовниця показала жовту від часу, але таку дорогу для неї районну газету «Шлях до комунізму» від 1 серпня 1970 року. Автором статті був молодий журналіст Борис Шинкарук. Я звернувся в редакцію районної газети «Новини Андрушівщини» з проханням напередодні 65-ої річниці Великої Перемоги ще раз надрукувати цю статтю. Нехай нинішня молодь знає, що герої жили поруч - в їх районі, а то й на їх вулиці.

Степан Піцикевич,
секретар районної ради ветеранів.

Ця бувальщина живе досі у пам’яті старожилів Малої П’ятигірки та Каменів. Історія знає імена лише небагатьох її учасників, проте їх ратний подвиг нев’янучим цвітом квітне в серцях людей. Про нього довідавсь я спочатку в Каменях, та якось відразу не звернув уваги, бо надто заплутаним і малоймовірним здавався. Але згодом у випадковій розмові з членами колгоспу «Здобуток Жовтня» почув те ж саме і вирішив довідатись істини. Хоча повністю це і не вдалось (ймення головного героя, льотчика Радянської Армії лишилося нерозгаданим), проте хочу розповісти читачам про наших земляків, справжніх радянських людей, які навіть в час смертельної небезпеки не падали на коліна, а боролись, боролись, щоб жити і перемагати. - Як хочеться жити, як хочеться в небо, - з відчаю, щосили полоснув гострим лезом лопати по товстому корінцю ялини. Він глухо хруснув, і з грунту прозирнула широка біла стеблина. - Спочинемо, капітане, на той світ ще встигнемо, - молодший лейтенант, що копав поряд з льотчиком, загородив заступ у грунт й зіперся на нього. Кинув працювати і третій полонений. Німці зиркнули на годинник, щось загелькотіли один одному, зареготали з якимсь металевим скреготом в голосі. - Ось так і вмирати будемо під сміх цих потвор, - ні до кого не звертаючись, промовив льотчик. Раптом в його зіницях животворною надією спалахнула думка. - Хлопці, нас трьох, їх теж. А чи лопата не зброя? Помирати, так з музикою. Беру на себе оту рудоволосу мавпу. Згода? І знову з ями-могили на шелесткий килим сухого листя полетіло груддя вогкої землі. На охоронців кинулись дружно. Проте поталанило лише одному пілоту. Його заступ глибоко вп’явся гітлерівцеві в череп, і той, застогнавши, повалився на землю. Капітан швидко кинувся в чагарники. Гілля боляче стьобало по обличчю, колючий терен розшарпував на шмаття і без того подерту сорочку. Від величезного перенапруження та бігу кров стугоніла у висках, дзвеніло у вухах. Чагарі раптово обірвались і попереду широким плесом заіскрилась річка. Не вагаючись, він кинувся у воду. Постріли фашистів наздогнали його вже на півдорозі до другого берега. Щось обпекло руку, а кулі все цвіготіли та цвіготіли довкола. Втрачаючи сили й свідомість, нарешті, вхопився за прибережну осоку... Вітер гойдав дзеркало річки, і під сонцем багряною стежкою впоперек неї протяглась кривава смуга... ...Филимон Миколайович Совсун, перечепивши через плече мисливську рушницю, не поспішаючи крокував вузенькою і ледь-ледь помітною між трав стежкою. Хотілось побути на самоті: обміркувати варто було дещо. «Та-та-та-а», - прокотилась луною по лісі автоматна черга, потім друга. - Стріляють від ріки. Невже хтось з хлопців потрапив до ворога? - миттю пронеслось в думці лісника. - Ще цього бракувало! І, не вибираючи дороги, навпростець подався на постріли. Спочатку зовсім нічого не міг второпати. Стоячи по коліна у воді, два гітлерівці невгавно били з автоматів. Кулі важким градом сіклись об хвилі, здіймали густі фонтанчики бризок, щезали в зеленкуватій каламуті. І тільки пильно придивившись, помітив між хвиль людину. - У той день чоловік повернувся з обходу вже зовсім смерком. І хоча для мене, - згадує Олена Потапівна Совсун, - це і не було новиною, проте спочатку взялась докоряти йому, бо ж всю сорочку і штани приніс геть чисто мокрими та брудними. Филимон наказав приготувати чисту білизну і простирадло. Потім попрохав допомогти. В повітці, брудний і закривавлений, лежав чоловік. Разом з частим подихом з його грудей виривався приглушений стогін. Опівночі, запрігши коня, Филимон подався лісом на Городківку. Потім розповідав, що тамтешній хірург Борис Радіоновнч Марчук зробив втікачеві операцію і льотчик пішов у партизани. А на ранок фашисти прочісували ліс, нишпорили по хатах, але знайти їм не вдалось нікого. Минуло більше року. Радянські війська вигнали гітлерівців з села, і партизанський зв’язковий Филимон Миколайович Совсун одяг на плечі солдатську шинель. З боями дістався аж до Берліна. І там під невеличким німецьким містечком ворожа куля увірвала життя відважного воїна, народного месника. Однак і досі світла пам’ять про нього живе у серцях колишніх партизанів загону імені Чапаєва.

Б. Шинкарук
Новини Андрушівщини

Чи будете ви збільшувати рівень відвідування сайту?

Наш проект вже давно працює як портал, на який заходять не тільки відвідувачі з Андрушівки чи району а і з інших міст та країн.

Для нас не є проблемою вивести відвідування сайту на рівень 1000-1500 відвідувачів за добу чи навіть більше, скажімо через 2-3 неділі, проте ми не робимо це принципово. Для міста Андрушівки з невеликою кількістю населення - це просто нерозумно і непотрібно. Велика кількість відвідувачів - не наша самоціль і не головна мета нашого Інтернет проекту.

Посміхався ранок травневий переможним цвітінням весни

І знову заквітчаним травнем прийшло на нашу землю бажане, дороге, незрівняне свято Перемоги. Зранку небо сплакнуло дощем, обмивши душі полеглих у Великій Вітчизняній війні, а потім сонце заграло в литаврах святкового маршу, засяявши посмішками на обличчях учасників параду, відбившись у блиску нагород, що прикрашали груди фронтовиків, трудівників тилу.
Святкова колона, яку, як і годиться, очолюють ветерани, зупиняється біля обеліска Слави, де горить Вічний вогонь і несуть почесну варту сьогоднішні захисники Вітчизни, охороняють пам’ять про полеглих андрушівчан закучерявлені білокорі берези. Далі колона направляється на Алею Слави. Квіти лягають до місця вічного спочину полеглих за визволення Андрушівки бійців Червоної Армії. Відкриваються урочистості мелодією Гімну України, звучать вітання ведучих, які, карбуючи кожне слово, перегортають сторінки історії, котра нагадує, що 12 тисяч жителів нашого району воювали в діючій армії, боролися з ворогом у партизанських загонах і антифашистському підпіллі. Кожен крок до Перемоги, кожен день, кожна хвилина війни були скроплені людською кров’ю, оплачені життям 27 мільйонів синів і дочок нашої великої багатонаціональної країни. Пам’ять про них, а також про закатованих, знищених ворогом мирних жителів під звуки церковних дзвонів андрушівчани вшанували хвилиною мовчання. Глибоку вдячність визволителям і трудівникам тилу висловили у своїх виступах голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур, командир військової частини А-1912 І. Є. Жеребецький, ветеран Великої Вітчизняної війни М. С. Яцюк, учень Андрушівської гімназії Олег Байбула. Вірність бойовим традиціям, готовність за першим покликом захистити рідну Батьківщину від ворога продемонстрували правнуки фронтовиків - і ті, що пройшли карбованим кроком перед монументом Слави, і ті, що поклали ялинову гірлянду, букети живих квітів до його підніжжя, і ті обдаровані юнаки і дівчата, котрі в театралізованих сценах відтворили героїку і драматизм воєнної епохи. Відлунням війни і немеркнучої пам’яті про визволителів над старовинним парком пролунав військовий салют. Ветерани, вдячні андрушівчани поклали квіти і до монумента Слави, і до погрудь Героїв Радянського Союзу та кавалерів ордена Слави, і до плит, на яких викарбувані імена загиблих у війну наших земляків. День Перемоги - це єдине свято, в якому радість і сльози, вдячність і пам’ять сплелися у нев’янучий вінок - один для всіх визволителів-фронтовиків і тих, хто вже в мирний час пішов за межу вічності, вінок, який ніколи не зів’яне. Цим свято не закінчилося. Воно продовжувалося біля імпровізованої сцени, де пісні, музику і танці дарували присутнім учасники художньої самодіяльності. А за накритим столом ветеранів частували солдатською кашею, бажали відсвяткувати ще не одну переможну весну.

Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини

З турботою про найменших

Нещодавно в дитячий садочок "Теремок” с. Гальчин завітали представники обласного та районного осередків партії "Українська платформа” відповідно Т. О. Романовська та В. О. Берладина і, звісно, що не з порожніми руками. Попередньо поцікавившись проблемами дитячого дошільного закладу, вони в подарунок малечі привезли 12 новесеньких двохярусних ліжечок, аптечки, іграшки, дитячу ортопедичну коляску для 3-річної дівчинки-інваліда. Завідуюча дитсадком "Теремок” Л. М. Салійчук, педагогічний колектив та вихованці радо зустрічали гостей, ознайомили їх з умовами, в яких вчаться і пізнають навколишній світ дітлахи. У відповідь на благодійний вчинок дорослих малята влаштували невеличкий концерт та подарували гостям іграшки, виготовлені власноруч.

Валентина Сільська
Новини Андрушівщини