Містом Андрушівкою, що на Житомирщині, прокотилася хвиля крадіжок

Злодій "бомбив" магазини побутової техніки та установи, де стояли комп’ютери. Не пропускав і приватних помешкань.

За півтора роки місцеві мешканці втратили власності на 60 тисяч гривень.

Півтора роки правоохоронці намагалися упіймати серійного крадія у Андрушівці. Спеціалізувався він на побутовій та комп’ютерній техніці. Страждали від візитів злодія магазини, навчальні заклади та приватні садиби.

Ілона Кубкова, заступник директора Андрусівського професійного ліцею: "В січні 2006-го року в Андрусівському ліцеї була скоєна крадіжка комп’ютера. Так як ми готуємо за спеціальністю – оператор комп’ютерного набору і конторський службовець, нам дуже необхідна база комп’ютерна. Але сталася прикра необхідність. Ми звернулися до працівників міліції районної за допомогою".

Не чинила великої перешкоди для крадія й сигналізація у магазинах побутової техніки. Якщо він не міг її вимкнути, просто вичікував зручної нагоди.

Віктор Бабич, власник магазину побутової техніки: "Справа в тому, що того дня ми робили ремонт. Перекривали дах в магазині, асфальтували. І кілька днів була сигналізація відключена. Мабуть, зловмисники знали це, нібито вони місцеві. Вони знали, що сигналізація відключена, і виламали решітку, вирізали решітку. Там достатньо були грубі грати. Мабуть, дуже потужними кусачками. Залізли і винесли мобільні телефони деякі".

Деякі з підприємців потерпали від візитів крадія по кілька разів.

Віктор Сірий, продавець магазину побутової техніки: "12 липня 2005-го року була скоєна крадіжка в нашому магазині. Коли я зайшов в середину, то був сквозняк сильний, були пусті вітрини, були винесені відеокасети, магнітофони, кухонний комбайн було вкрадено і декілька пилососів на загальну суму близько 8 тисяч. Через год так же само виломали решітку і стікло вибито, на магазині побито. І винесено ще на більшу суму - близько 12 тис. В тому числі і музикальний центр, і відеоплеєри і домашні кінотеатри".

Через деякий час правоохоронці вийшли на місцевого мешканця. Вирішили перевірити. Коли завітали до нього додому, то всі сумніви про його причетність до крадіжок відпали остаточно.

Сергій Тушак, в.о. заступника начальника Андрушівського РВ міліції: "В ході проведення обшуку в його помешканні було вилучено ряд речей, які належать до магазинів, з яких було скоєно крадіжки. Загалом непрацюючий громадянин підозрюється у скоєнні 6-ти крадіжок на території Андрушівки на загальну суму більше 60 тисяч. На даний час порушена кримінальна справа, проводиться слідство".

У своєму ремеслі чолов’яга використовував потужні промислові лещата і фізичну силу.

Затриманий раніше вже мав негаразди із законом. Був засуджений за квартирні крадіжки. Цього разу йому загрожує 5 років ув’язнення.

Сергій Кацан, Алла Ващенко
НТН

Сессія райради в м. Андрушівка

27 вересня в м. Андрушівка відбулася сесія райради. Заслухано питання: про хід виконання районної програми ”П’ятиріччя освіти Андрушівщини” та стан медичного обслуговування сільського населення. Затверджено районні програми: ”Розвиток архівної справи” і ”Підтримка районних дільничних інспекторів міліції”. Участь у роботі сесії взяли: начальник управління освіти і науки облдержадміністрації, депутат райради О.Пастовенський та голова РДА К.Курсон. За результатами роботи сесії прийнято відповідні рішення.

andrushivka.fo.ru

До дня працівників освіти

27 вересня у м.Андрушівка відбулися урочистості з нагоди Дня працівників освіти, участь в яких взяли: начальник управління освіти і науки облдержадміністрації О.Пастовенський, керівництво району, громадськість. Кращих освітян нагороджено грамотами та цінними подарунками. Відбувся святковий концерт.

andrushevka.fo.ru

Чем дальше от столицы - тем больше проблем

200 тысяч сельских жителей стоят на учете на бирже труда. На самом же деле безработных гораздо больше, признают в Государственной службе занятости.

Парадокс нашего времени - жители села без работы, а поле бурьяном заросло. Землю обрабатывать невыгодно, объясняют крестьяне. Во многих агрохозяйствах зарплата примерно такая же, как пособие по безработице.

В Гордышовском колхозе когда-то работало пол-села. Только доярок было 20. Сегодня счет идет на единицы.

Частное предприятие имени Шевченко со дня на день могут объявить банкротом. И таких в районе большинство. Из 16 только три работают, что называется, на зависть соседям. Хозяин агрофирмы винит государство, которое отвернулось от и села и бывших колхозников. Дескать, обленились.

В районном Центре занятости другая информация. Не на 60 вакансий, говорят, директор дал заявку, а на три. Зарплату предлагал 400 гривен. Да и то - виртуальных.

В центр занятости крестьяне тоже идут не очень охотно. Даже за пособием по безработице.

Не пошел Виктор и на открытие новой биржи труда. Оборудованной по последнему слову техники. Зато съехалось в Андрушевку столичное начальство. Открытию еще одного Центра руководитель Государственной службы занятости, конечно, рад. Но особых иллюзий по поводу трудоустройства селян не питает.

Пока сельским жителям предлагают устроиться в ближайшем райцентре. Вакансий хватает. В основном, разнорабочие, зарплата - минимальная. Желающих немного.

Валерия Семенюк

Герб мiстечка Нехворощ

Герби окремих українських земель вивчали українські, польські і російські дослідники, тому що вивчення давнього минулого наших населених пунктів ускладнюється тим, що склад земель України, їхній адміністративно-територіальний поділ час від часу зазнавали великих змін. Особливі обставини багатовікової історії Київської губернії (воєводства) , яка лежала на порубіжжі багатьох державних утворень різних народів і перебувала свого часу в складі Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії, привели в геральдичну традицію нашого краю ще й політичний елемент. Перші територіальні герби на українських землях виникли на основі кязівських знаків, вживаних на корогвах, під якими княжі дружини ходили у воєнні походи. В 1239-41 роках нашу територію захопила Золота Орда, але великий князь Ольгерд, скориставшись ослабленням Орди, у 60-х роках ХІV ст. підпорядкував собі Поділля, Київщину, Переяславщину. В 1471 році Київське князівство в складі Литви було перетворене на воєводство, а після Люблінської унії (1569р) ввійшло до складу Польщі. У ХVІІІ ст. настав занепад міст і значне обмеження міського самоврядування. Це призвело до упадку Речі Посполитої. Після першого поділу Речі Посполитої ця проблема примусила владу прислухатися до вимог представників міст. Реформаційний закон «Про вільні королівські міста в Речі Посполитій» , було прийнято так званим «чотирилітнім» сеймом у Варшаві 18 квітня 1791 року. Цим законом передбачалося надання всім королівським містам статусу «вільних міст», територія в межах цих поселень ставала власністю міщан, вони отримували змогу висилати депутатів на сейм з правом голосу та ряд інших прав. Міські права призначалися не тільки містам, що зберегли самоврядування, але й тим, що втратили свої привілеї, а також поширювалися на новоосаджені міста та на приватні. Після прийняття законів про міста, розпочалося активне підтвердження та надання королівських привілеїв. Крім затвердження самоврядування на Магдебурзькому праві, дозволялись ярмаркові торги та інші пільги. Обов’язковою нормою всіх міст стає надання герба, кольоровий малюнок якого фіксувався в грамоті. Копії усіх документів з аналогічними малюнками заносилися в записні книги. За період 1791-1792 р. р. такі королівські привілеї одержали 99 міст. Пошукові роботи вчених, проведені у фондах Головного архіву давніх актів у Варшаві, виявили необхідні документи двох записових книг. До них внесено копії привілеїв, встановлених у Варшаві від 4 листопада 1791 року за 16 червня 1792 для 25 міст (в т. ч. 22-х українських). Серед «дипломованих» тоді містечок було й два, що сьогодні перебувають у складі Житомирської області. Це королівські містечка Київського воєводства Романів та Нехвороща. Доля обох поселень досить подібна. Вважається, що вони існували ще у ХІІІ-ХІУ століттях, але були знищені після ворожих нападів. У ХУІ ст. пустища знову заселяються і вже на початку ХУІІ ст. фігурують як містечка з невеликими оборонними замками. На кінець ХУІІІ ст. і Романів (Романівка Попільнянського району), і Нехвороща ще залишалися королівськими містечками, тому й підтримали підтверджувальні привілеї, які мали сприяти їх подальшому зростанню та розвитку. В обох привілеях зазначено і герби. Для Нехвороща привілей встановлений 17 лютого 1792 року. В книзі «Диплому» подано опис та малюнок герба. Це кольоровий малюнок круглої форми: у синьому полі осідланий коричневий кінь і коричневе дерево, по небу пливуть білі хмарки, внизу зелена трава. Характерно, що переважна більшість привілеїв 1791-1792 років виставлена містам, розташованим вздовж тодішнього російсько-польського кордону та на прилеглих землях, це була, по суті, фіксація кордону. А централізоване надання гербів мало відігравати роль прояву «особистої ласки» та зовнішнього утвердження свого впливу на прикордонні землі. Але вже в 1793 році відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 році - третій, внаслідок чого Правобережну Україну захопила Російська імперія, а «світопривілейовані» почали управлятися за іншими законами: передбачено було злам одного адміністративного устрою й запровадження іншого, відповідно «законам, згідно з якими Всеросійська імперія управляється». Це був складний шлях, тому часом потрібно було вдаватися до репресивних заходів. У річищі таких політичних подій і відбулося перезатвердження давніх і створення нових гербів міст Київщини. По-різному склалася доля гербів 1791-1792 років. Одні були перезатверджені або видозмінені російськими властями, а в конкретному випадку з Романовим та Нехворощею - зовсім втратили своє значення, оскільки містечка не набули відповідного адміністратського статусу і занепали, перетворились на звичайні села. Надання гербів містам 1791-1792 років становить собою хоч і короткотривалий, але окремий стан в еволюції української міської геральдики. Незважаючи на окремі недоліки, більшість знаків з привілеїв 1791-1792 р. р. може і сьогодні функціонувати як місцеві герби. З відновленням української державності та розвитком системи місцевого самоврядування проблема міської геральдики поступово перетворюється на юридачну необхідність, вона викликає все більший інтерес в українському суспільстві. Актуальність питання про символіку населення нашої держави значно зросла із розглядом та прийняттям Верховною Радою України Закону «Про місцеве самоврядування», окремою статтею якого передбачається використання місцевих гербів. Причому не тільки для міських населених пунктів, але й для сіл. Очевидно й для теперішніх сіл Романівки та Нехворощі слід зберегти історичні символи, привівши їх до сучасних геральдичних вимог.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області

Відомо, що на горі, яка й досі піднімається серед рівнин, стояв красивий і величний замок князя Ярополка. Владика часто сюди повертався з походів, бо дуже любив цю місцевість. Багато походів зробив князь. Чимало воїнів мав у себе в дружині - хоробрих, дужих богатирів. Та найбільше князь любив людей, які приходили до нього з околиць великого замку, тому що мали вони красну вроду і велику силу. Таких князь Ярополк вважав справжніми воїнами. Вони ж, в знак поваги до князя Ярополка, називали себе ярополківцями. А через багато років за горою, що лишилась від замку, виросло велике поселення. Люди дали йому ім’я хоробрих воїнів Ярополка, назвавши Ярополковичі, а згодом трохи змінилась назва населеного пункту і стала Яроповичами. Раніше село називалось по-різному: Ярополча, Яроповці, Ярополковиці. Село розташоване у верхів’ї річки Ірпеня (притока Дніпра за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. В 1864 році в Яроповичах проживало 1670 чоловік; в 1740 році було56 дворів. До 1858 року більша частина Яропович належала Тіту Трщецяку, який в 1859 році продав маєток Сігізмунду Антоновичу Котюшинському, за вийнятком деякої частини земель, які були виділені внукам Трщецяка Комарницькій і Юркевичевій. Але незабаром Котюшинський побудував цукровий завод і заборгував, тому маєток перейшов до його кредиторів. Потрібно згадати, що в 1855 році в Яроповичах було декілька панів, яким належала певна частина землі цього села, а саме: Тіт Карлович Трщецяк мав землі 8068 десятин, кріпаків 507 душ.Ієронім Мікецький відповідно 572 десятини землі, 31 душу кріпаків. Василь Ярмолович - 111 десятин, 17 душ. Три брати Клюковські - 3 десятини, 10 душ. В 1736 році Яроповичі належали Станіславу Тища - Биковському, а через 4 роки були під опікою судді Київського Нітославського; в другій половині 18 ст. він записав (з 1757 р.) Ходарківському домініканському монастирю. Церква споруджена в ім’я великого мученика Дмитра, дерев’яна, побудована в 1851 року. Попередня церква була зведена в 1739 році. Потрібно нагадати, що Яроповицький цукровий завод згорів в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції (в 1919 році). Яроповичі - батьківщина героя Соціалістичної Праці Л.А. Любченко, кандидата історичних наук А.В.Калиниченка. Біля с.Яроповичі бере початок річка Ірпінь. Вона протікає на територіях Андрушівського і Попільнянського районів Житомирської області та по територіях Фастівського, Києво-Святошинською та Вишгородською районів Київської області. Довжина річки Ірпінь 162 км., площа басейну 334 км2.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн

Історія села Волиця Андрушівського району Житомирської області

Ще за царського часу Волиця називалась Зарубинецькою, на відміну від інших Волиць Київської губернії. Наприклад, в Попільнянському районі є теж Волиця, але її раніше називали Мала Волиця або Маркова Волиця. Село виникло давно, ще коли його мешканці були козаками. В селі тоді була дерев’яна церква, побудована козаками. Перші письмові відомості про село датуються 1605 роком. В середині ХІХ ст. Волиця належала поміщикам Сигізмунду та Броніславу Рациборовським під патронажем їх матері Терези. Потім переходила у власність їх потомкам. В ХІХ ст. була Свято-Михайлівська церква, дерев’яна, 7-го класу. Церква мала 56 десятин землі. Храм був побудований в кінці ХУІІІ ст. До 1923 року село Волиця Зарубинецька було в складі Ходорківської волості сквирського повіту. Розташоване село на лівому березі річки Ів’янки (притоки р. Тетерів) за 9 км. від районного центру на північний схід та за 7 км від залізничної станції Степок. В 1850 році у Волиці проживало 545 жителів, які мешкали в 110 дворах, в 1900 р. - 1358 жителів і проживали вони в 244 дворах. Перед Великою вітчизняною війною в селі нараховувалось 1561 чоловік - 401 двір. Уродженцем с. Волиця є доктор медичних наук І.Г.Талько та повний кавалер ордена Слави П.І. Красовський.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн