Нетлінної пам’яті Вічний Вогонь хай в кожному серці палає!

Вранішнє сонце обціловувало ніжні пелюстки тюльпанів, вишні, наче наречені, пишалися своїм білим вбранням, легкий вітерець перешіптувався з молодими зеленими листочками - ось таким видався 66-й День Великої Перемоги.
Традиційно біля міської школи №1 збиралися ветерани Великої Вітчизняної війни, громадськість міста, учні навчальних закладів, шикувалася колона, яка під супровід духового оркестру пройшла центральною вулицею Андрушівки до Алеї Слави. У колоні прапороносців першим, як і годиться, несли червоне знамено Перемоги. Школярі, які утворили живий коридор, вітали ветеранів, дарували їм квіти. Коли колона зупинилася біля обеліска Слави, де викарбувані імена наших земляків, які воювали й загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, керівники району, підприємств, організацій і установ міста поклали до обеліска вінки, корзини та букети квітів, а військовослужбовці - гірлянду. Пролунав салют. Під звуки пісні «Степом, степом…» лягли квіти до Братської могили та Монумента Слави. В кожне серце запали слова ведучих: Дев’яте травня не затьмариться в віках, В цей день нестимуть люди завжди квіти. Не обміліє пам’яті ріка, В серцях нащадків вічно буде жити! 9 Травня - це сонячна дата, яку ми по праву називаємо другим днем народження людства, Днем великої Радості і великої Скорботи. Крізь свинцеві дощі, тамуючи страждання і біль, тисяча чотириста вісімнадцять днів і ночей ішов наш народ до омріяної Перемоги. Смертоносне полум’я війни спопелило понад двадцять вісім мільйонів життів - дев’ятнадцять тисяч сімсот сорок шість вбитих щоденно, вісімсот двадцять дві нерозквітлі долі - щогодини, чотирнадцять загиблих кожну хвилину. На Алеї Слави - ветерани. Роки схилили їх плечі, сивина посріблила скроні, але в очах не згас вогонь патріотизму, лише час від часу там бринять сльози, бо згадують колишні фронтовики побратимів, тих, з ким пліч-о-пліч йшли важкими дорогами війни. І ми не маємо права забути понад вісім мільйонів українців, що загинули у кровопролитних поєдинках з ворогом, та імена п’яти тисяч семисот трьох наших земляків-андрушівчан, чиї імена навіки занесено в скрижалі пам’яті… Присутні на мітингу-реквіємі хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять полеглих. Із святом Великої Перемоги привітав усіх голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур. Зокрема, він сказав: - До цього святого місця всіх нас привела людська вдячність. Пам’ять про війну, її сувора правда залишаються з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче - життя. Б. В. Мазур також висловив упевненість, що спільними зусиллями, виваженою політикою Президента України Віктора Федоровича Януковича та уряду ми зуміємо подолати нинішні труднощі в ім’я гідного майбутнього наших родин, дітей, онуків і правнуків, прийдешніх поколінь. На мітингу виступили також командир військової частини А-1912 Ю. В. Білецький, ветеран Великої Вітчизняної війни М. О. Семенов, учень Андрушівської гімназії Роман Лисюк. Стискали серце слова ведучих: Все менше вас, учасників війни, Та ви завжди в строю, солдати-ветерани, І знову шанобливо, як і кожної весни, Сьогодні вам дарують ваші правнуки тюльпани… В руках колишніх офіцерів і сержантів, старшин і рядових полум’яніли живі квіти. Солдатські вдови… Їх тендітні плечі витримали настільки важкий тягар, що часто він був не під силу чоловікам. Сьогодні виросли їх діти, стали дорослими внуки. А солдатська вдова, як символ вірності і відданості, кожного дев’ятого травня із квітами в руках приходить до братської могили, де сплять визволителі, до Монумента Слави, щоб віддати данину пам’яті і шани загиблим, вклонитися переможцям. В цей час до Братської могили та до Монумента Слави лягли гірлянди, звучали залпи салюту, а народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Криниченька» виконав пісню «Степом, степом…». Під звуки урочистого маршу Алеєю Слави пройшли військовослужбовці. Про те, як відбуваються урочистості у столиці та у великих містах України, ми бачимо по телевізору. Організація ж і проведення свята в нашому місті - це зразок високої шани й поваги до ветеранів Великої Вітчизняної війни, земляків-андрушівчан. На сцені міського парку було показано святковий концерт Перемоги, довго звучали пісні періоду війни, а поряд стояла польова солдатська кухня, де військовослужбовці пригощали ветеранів, всіх бажаючих смачною гречаною кашею. Вже багато років підряд після урочистостей з нагоди Дня Перемоги в парку проходять народні гуляння. Так було й цього дня.

Марія ОЛЕКСЮК
andrushivka.ucoz.ua

Село Яроповичі, Андрушівський район

ЯРОПОВИЧІ — село, центр сільської Ради. Розташовані у верхів'ї річки Ірпеня (притока Дніпра), за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир — Сквира. Дворів —675. Населення — 1986 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. Я. М. Свердлова, за яким закріплено 4031,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3362,9 га орної землі. Провідними сільсько­господарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кормові культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В господарстві є млин, механічна і деревообробна майстерні, пилорама.
В селі міститься також відділок Андрушівського бурякорадгоспу.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 333 учнів, будинок культури з залом на 600 місць та з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,2 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, побутова майстерня, 7 магазинів.
Партійна організація (створена в 1925 році) об'єднує 34 комуністи, дві комсомольські — 92 члени ВЛКСМ. Комсомольський осередок у селі виник 1921 року.
За самовіддану працю 76 трудівників села нагороджено урядовими нагородами, в т. ч. вчительку X. А. Бойко — орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора, тракториста Й. Е. Ковалевського, бригадира тракторної бригади А. І. Більмовича та колишнього директора школи О. Г. Бойка — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1740 року.
В січні 1918 року встановлена Радянська влада. Перше колективне господарство — ТСОЗ організовано восени 1927 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 405 жителів села, з них 190 — загинуло, 202 — нагороджено орденами й медалями, в т. ч. В. X. Бабича — орденом Леніна.
1962 і 1965 років на двох братських могилах воїнів-визволителів Яроповичів споруджено пам'ятники.
1967 року в центрі села встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Яроповичі — батьківщина Героя Соціалістичної Праці Л. А. Любченко, кандидата історичних наук А. В. Калиниченка.
На околиці села виявлено городище — залишки давньоруського міста Ярополча, згаданого в літопису під 1160 роком.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Роки, обпалені війною

Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників - пекуча рана, яка досі болить чи не кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, до останнього подиху, до останньої краплі крові воювали за кожен клаптик рідної землі, вистояли і перемогли. Для України ціна цієї перемоги жахлива - мільйони людських життів, зруйнована економіка, кожен другий воїн поліг у бою, хто залишився в живих - поранений, скалічений. 6 травня у Малоп’ятигірській ЗОШ І-ІІ ст. була проведена відкрита виховна година «Роки, обпалені війною». У нашому селі залишилось три ветерани Великої Вітчизняної війни - Лук’янчук Ніна Петрівна, Горошко Федір Давидович, Маслюк Степан Романович. Учні запросили на зустріч Ф. Д. Горошка (фото), очевидця і учасника тих страшних подій, який розповів про грізні бойові будні. Слухаючи ветерана, страшно було уявити те, що він пережив, бачив, відчував. Дійсно, це роки, обпалені війною. Квітами, теплими словами із святом Великої Перемоги вітали ветерана діти та вчителі. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув на фронті, помер від ран та хвороб після закінчення війни. Потім розпочався концерт, в якому брали участь майже всі учні нашої маленької школи. Дівчатка 7 класу виконували пісні на воєнну тематику, учні 9 класу читали вірші, хор школи виконав пісню «День Победы». Заключним моментом свята була пісня «Солнечный круг».

Юлія КОЛЕСНИЦЬКА,
директор Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст.
andrushivka.ucoz.ua

Село Городківка, Андрушівський район

ГОРОДКІВКА (до 1946 року — Халаімгородок) — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Гуми (притока Тетерева), за 15 км на південь від районного центру та за 8 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 679. Населення — 1914 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 3144,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2861,5 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, деревообробну і механічну майстерні, пилораму.
В Городківці працюють середня школа, де 28 учителів навчають 423 учнів, будинок культури з залом на 400 місць і широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,3 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 48 комуністів, дві комсомольські —131 члена ВЛКСМ. їх осередки створені в 1924 році.
За трудові успіхи 95 жителів села удостоєно урядових нагород, серед них доярку Л. А. Коцюк, секретаря парткому Д. С. Драгана, голову сільської Ради М. М. Барчука, тракториста С. Й. Ашарда — ордена Трудового Червоного Прапора, а голову колгоспу П. В. Подлевського — орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. Він був делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1724 року. Радянську владу в Городківці встановлено у січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 480 жителів села брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 205 — відзначено орденами і медалями, 178 — полягли смертю хоробрих.
1961 року на братській могилі 13 воїнів — визволителів села встановлено пам'ятник.
Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук В. О. Андрусенко та доктор медичних наук Б. О. Зелінський.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Больше немцев у нас боялись полицаев

Во время эвакуации на Ташкент мать Георгия Андрушко вышла из поезда в Андрушевке, потому что не верила, что война дойдет так далеко.
«Я хоть был мал, но помню, как нас эвакуировали из Хмельницкого. Отправлять нас собирались в Ташкент. Военной машиной-полуторкой мы доехали до Проскурова, ныне Хмельницкий. Там уже собрали много женщин с детьми из семей военнослужащих, посадили на поезд, и мы двинулись на восток. По дороге мы часто попадали под обстрелы. Тогда поезд останавливался, и все выбегали из вагонов и ложились в рожь. Одна женщина потеряла во ржи ребенка, и когда поезд тронулся, она все рвалась из вагона, но ее держали, потому что в вагоне с ней еще были дети. Матери очень не хотелось ехать в Ташкент. Мы сошли с поезда и пошли в Андрушевку, где жила наша родня. Нам тогда не верилось, что война зайдет так далеко. А уже где-то в августе-сентябре пришли немцы. Я хорошо помню, как немцы выгнали нас из дома, изрубили стол, натопили печку и пьяные улеглись спать. А мы стоим на морозе в саду за деревьями. Я плачу, потому мерзну в ноги. А меня утешают: вот немцы уснут, и мы юркнем на печь. Но, пожалуй, больше немцев у нас боялись полицейских. Они согнали евреев и партийных, и расстреляли в урочище Красная горка в Андрушевке. Моя мать очень боялась, что очередь дойдет и до нас, как семьи красного командира. Когда пришли наши, то одних полицейских судили и отправили на Воркуту, а другие ушли на фронт, искупать свою вину. Все они остались живы и вернулись домой. А мои два дяди погибли. Дети полицаев ходили со мной в школу. Институтов не покончали, но в партию прошли. Отчего она и развалилась».

Напився, вкрав трактор, покатався, пішов спати...

4 травня до чергової частини Андрушівського райвідділу міліції надійшло повідомлення від жителя с. Галчин Андрушівського району про те, що цього ж дня невідома особа незаконно заволоділа його трактором МТЗ-82, який знаходився в с. Забара.

Проведеними організаційно-розшуковими заходами працівниками ДАІ було встановлено, що близько 23 години 4 травня 20-річний житель с. Забара, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, викрав трактор. Через деякий час він залишив його без нагляду на одній із сільських вулиць.

Старший інспектор групи профілактики УДАІ УМВС Ольга НОМЕРЧУК

Село Глинівці, Андрушівський район

ГЛИНІВЦІ (до 1946 року — Ляхівці) — село, центр сільської Ради. Розташовані за 24 км на захід від районного центру та за 14 км від залізничної станції Кодня. Дворів —410. Населення — 1256 чоловік. За колгоспом ім. Ілліча, центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 2307,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2058,1 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має механічну і деревообробну майстерні, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 15 педагогів навчають 230 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека з фондом 8,7 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини.
Партійна організація (осередок виник у 1921 році) об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 56 членів ВЛКСМ.
За трудові успіхи 56 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР, у т. ч. бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука — орденом Жовтневої Революції.
Село відоме з 1735 року.
У січні 1918 року в Глинівцях встановлено Радянську владу. 1923 року створено сільсько­господарське товариство.
В роки Великої Вітчизняної війни 240 жителів села брало участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, 128 — полягло смертю хоробрих, 112 — за виявлену хоробрість відзначено орденами і медалями, а старшому лейтенанту С. В. Савчуку за подвиг, виявлений під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В 1956 році на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст