Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників - пекуча рана, яка досі болить чи не кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, до останнього подиху, до останньої краплі крові воювали за кожен клаптик рідної землі, вистояли і перемогли. Для України ціна цієї перемоги жахлива - мільйони людських життів, зруйнована економіка, кожен другий воїн поліг у бою, хто залишився в живих - поранений, скалічений. 6 травня у Малоп’ятигірській ЗОШ І-ІІ ст. була проведена відкрита виховна година «Роки, обпалені війною». У нашому селі залишилось три ветерани Великої Вітчизняної війни - Лук’янчук Ніна Петрівна, Горошко Федір Давидович, Маслюк Степан Романович. Учні запросили на зустріч Ф. Д. Горошка (фото), очевидця і учасника тих страшних подій, який розповів про грізні бойові будні. Слухаючи ветерана, страшно було уявити те, що він пережив, бачив, відчував. Дійсно, це роки, обпалені війною. Квітами, теплими словами із святом Великої Перемоги вітали ветерана діти та вчителі. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув на фронті, помер від ран та хвороб після закінчення війни. Потім розпочався концерт, в якому брали участь майже всі учні нашої маленької школи. Дівчатка 7 класу виконували пісні на воєнну тематику, учні 9 класу читали вірші, хор школи виконав пісню «День Победы». Заключним моментом свята була пісня «Солнечный круг».
Юлія КОЛЕСНИЦЬКА,
директор Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст.
andrushivka.ucoz.ua
субота, 7 травня 2011 р.
Село Городківка, Андрушівський район
ГОРОДКІВКА (до 1946 року — Халаімгородок) — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Гуми (притока Тетерева), за 15 км на південь від районного центру та за 8 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 679. Населення — 1914 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаєва, за яким закріплено 3144,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2861,5 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, деревообробну і механічну майстерні, пилораму.
В Городківці працюють середня школа, де 28 учителів навчають 423 учнів, будинок культури з залом на 400 місць і широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,3 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 48 комуністів, дві комсомольські —131 члена ВЛКСМ. їх осередки створені в 1924 році.
За трудові успіхи 95 жителів села удостоєно урядових нагород, серед них доярку Л. А. Коцюк, секретаря парткому Д. С. Драгана, голову сільської Ради М. М. Барчука, тракториста С. Й. Ашарда — ордена Трудового Червоного Прапора, а голову колгоспу П. В. Подлевського — орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. Він був делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1724 року. Радянську владу в Городківці встановлено у січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 480 жителів села брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 205 — відзначено орденами і медалями, 178 — полягли смертю хоробрих.
1961 року на братській могилі 13 воїнів — визволителів села встановлено пам'ятник.
Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук В. О. Андрусенко та доктор медичних наук Б. О. Зелінський.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
В Городківці працюють середня школа, де 28 учителів навчають 423 учнів, будинок культури з залом на 400 місць і широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,3 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини.
Партійна організація об'єднує 48 комуністів, дві комсомольські —131 члена ВЛКСМ. їх осередки створені в 1924 році.
За трудові успіхи 95 жителів села удостоєно урядових нагород, серед них доярку Л. А. Коцюк, секретаря парткому Д. С. Драгана, голову сільської Ради М. М. Барчука, тракториста С. Й. Ашарда — ордена Трудового Червоного Прапора, а голову колгоспу П. В. Подлевського — орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. Він був делегатом 3-го Всесоюзного з'їзду колгоспників.
Село відоме з 1724 року. Радянську владу в Городківці встановлено у січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 480 жителів села брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 205 — відзначено орденами і медалями, 178 — полягли смертю хоробрих.
1961 року на братській могилі 13 воїнів — визволителів села встановлено пам'ятник.
Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук В. О. Андрусенко та доктор медичних наук Б. О. Зелінський.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
пʼятниця, 6 травня 2011 р.
Больше немцев у нас боялись полицаев
Во время эвакуации на Ташкент мать Георгия Андрушко вышла из поезда в Андрушевке, потому что не верила, что война дойдет так далеко.
«Я хоть был мал, но помню, как нас эвакуировали из Хмельницкого. Отправлять нас собирались в Ташкент. Военной машиной-полуторкой мы доехали до Проскурова, ныне Хмельницкий. Там уже собрали много женщин с детьми из семей военнослужащих, посадили на поезд, и мы двинулись на восток. По дороге мы часто попадали под обстрелы. Тогда поезд останавливался, и все выбегали из вагонов и ложились в рожь. Одна женщина потеряла во ржи ребенка, и когда поезд тронулся, она все рвалась из вагона, но ее держали, потому что в вагоне с ней еще были дети. Матери очень не хотелось ехать в Ташкент. Мы сошли с поезда и пошли в Андрушевку, где жила наша родня. Нам тогда не верилось, что война зайдет так далеко. А уже где-то в августе-сентябре пришли немцы. Я хорошо помню, как немцы выгнали нас из дома, изрубили стол, натопили печку и пьяные улеглись спать. А мы стоим на морозе в саду за деревьями. Я плачу, потому мерзну в ноги. А меня утешают: вот немцы уснут, и мы юркнем на печь. Но, пожалуй, больше немцев у нас боялись полицейских. Они согнали евреев и партийных, и расстреляли в урочище Красная горка в Андрушевке. Моя мать очень боялась, что очередь дойдет и до нас, как семьи красного командира. Когда пришли наши, то одних полицейских судили и отправили на Воркуту, а другие ушли на фронт, искупать свою вину. Все они остались живы и вернулись домой. А мои два дяди погибли. Дети полицаев ходили со мной в школу. Институтов не покончали, но в партию прошли. Отчего она и развалилась».
«Я хоть был мал, но помню, как нас эвакуировали из Хмельницкого. Отправлять нас собирались в Ташкент. Военной машиной-полуторкой мы доехали до Проскурова, ныне Хмельницкий. Там уже собрали много женщин с детьми из семей военнослужащих, посадили на поезд, и мы двинулись на восток. По дороге мы часто попадали под обстрелы. Тогда поезд останавливался, и все выбегали из вагонов и ложились в рожь. Одна женщина потеряла во ржи ребенка, и когда поезд тронулся, она все рвалась из вагона, но ее держали, потому что в вагоне с ней еще были дети. Матери очень не хотелось ехать в Ташкент. Мы сошли с поезда и пошли в Андрушевку, где жила наша родня. Нам тогда не верилось, что война зайдет так далеко. А уже где-то в августе-сентябре пришли немцы. Я хорошо помню, как немцы выгнали нас из дома, изрубили стол, натопили печку и пьяные улеглись спать. А мы стоим на морозе в саду за деревьями. Я плачу, потому мерзну в ноги. А меня утешают: вот немцы уснут, и мы юркнем на печь. Но, пожалуй, больше немцев у нас боялись полицейских. Они согнали евреев и партийных, и расстреляли в урочище Красная горка в Андрушевке. Моя мать очень боялась, что очередь дойдет и до нас, как семьи красного командира. Когда пришли наши, то одних полицейских судили и отправили на Воркуту, а другие ушли на фронт, искупать свою вину. Все они остались живы и вернулись домой. А мои два дяди погибли. Дети полицаев ходили со мной в школу. Институтов не покончали, но в партию прошли. Отчего она и развалилась».
Напився, вкрав трактор, покатався, пішов спати...
4 травня до чергової частини Андрушівського райвідділу міліції надійшло повідомлення від жителя с. Галчин Андрушівського району про те, що цього ж дня невідома особа незаконно заволоділа його трактором МТЗ-82, який знаходився в с. Забара.
Проведеними організаційно-розшуковими заходами працівниками ДАІ було встановлено, що близько 23 години 4 травня 20-річний житель с. Забара, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, викрав трактор. Через деякий час він залишив його без нагляду на одній із сільських вулиць.
Старший інспектор групи профілактики УДАІ УМВС Ольга НОМЕРЧУК
Проведеними організаційно-розшуковими заходами працівниками ДАІ було встановлено, що близько 23 години 4 травня 20-річний житель с. Забара, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, викрав трактор. Через деякий час він залишив його без нагляду на одній із сільських вулиць.
Старший інспектор групи профілактики УДАІ УМВС Ольга НОМЕРЧУК
Село Глинівці, Андрушівський район
ГЛИНІВЦІ (до 1946 року — Ляхівці) — село, центр сільської Ради. Розташовані за 24 км на захід від районного центру та за 14 км від залізничної станції Кодня. Дворів —410. Населення — 1256 чоловік. За колгоспом ім. Ілліча, центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 2307,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2058,1 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте тваринництво м'ясо-молочного напряму. Колгосп має механічну і деревообробну майстерні, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 15 педагогів навчають 230 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека з фондом 8,7 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини.
Партійна організація (осередок виник у 1921 році) об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 56 членів ВЛКСМ.
За трудові успіхи 56 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР, у т. ч. бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука — орденом Жовтневої Революції.
Село відоме з 1735 року.
У січні 1918 року в Глинівцях встановлено Радянську владу. 1923 року створено сільськогосподарське товариство.
В роки Великої Вітчизняної війни 240 жителів села брало участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, 128 — полягло смертю хоробрих, 112 — за виявлену хоробрість відзначено орденами і медалями, а старшому лейтенанту С. В. Савчуку за подвиг, виявлений під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В 1956 році на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Працюють восьмирічна школа, в якій 15 педагогів навчають 230 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека з фондом 8,7 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини.
Партійна організація (осередок виник у 1921 році) об'єднує 23 комуністів, дві комсомольські — 56 членів ВЛКСМ.
За трудові успіхи 56 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР, у т. ч. бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука — орденом Жовтневої Революції.
Село відоме з 1735 року.
У січні 1918 року в Глинівцях встановлено Радянську владу. 1923 року створено сільськогосподарське товариство.
В роки Великої Вітчизняної війни 240 жителів села брало участь у боях проти німецько-фашистських загарбників, 128 — полягло смертю хоробрих, 112 — за виявлену хоробрість відзначено орденами і медалями, а старшому лейтенанту С. В. Савчуку за подвиг, виявлений під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В 1956 році на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
четвер, 5 травня 2011 р.
Село Гальчин, Андрушівський район
ГАЛЬЧИН — село, центр сільської Ради. Розташований на лівому березі річки Гуйви, в місці впадіння в неї Пустохи, прилягає до південної околиці районного центру, за 23 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 790. Населення — 2221 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», в користуванні якого 2971,7 га земельних угідь, у т. ч. 2688,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби.
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.
На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.
Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст
Учні Червоненської школи - переможці районного "Брейн-рингу"
Щорічно навесні проходить традиційна фестивальна гра АРФІ за участю шкільних команд району. Нещодавно з ініціативи Андрушівського районного центру зайнятості та при його фінансовій підтримці в районному будинку культури відбувся такий фестиваль під назвою: «Моя професія - моє майбутнє». Учасниками були 16 команд.
До складу журі увійшли Мельник О. В. - голова районної ради, Олексюк Ю. А. - начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, Солопій С. Б. - директор районного центру зайнятості, Комарчук А. Б. - підприємець, Сіра В. В. - начальник управління юстиції в Андрушівському районі, Андрушкевич С. З. - суддя Житомирського обласного апеляційного суду.
Організацією фестивалю, підготовкою запитань займалися працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а директор цього центру Юрченко Т. В. є незмінною ведучою брейн-рингів, які проводяться в районі.
Гра була дуже цікава і напружена. Найцікавіше було запитання про професію: «Один американець порахував, що людству дані йому 10 перетворило в своїй життєдіяльності в 35 мільйонів. Зрозумівши, що за професія у цього американця, ви без проблем можете дати відповідь - 10 чого, і 35 мільйонів чого. Обидва слова починаються з однієї літери». (Заповіді і закони. Професія - юрист).
Загалом гра показала високий рівень підготовки команд. Особливо вражали своєю ризикованою, творчою грою команди «Дежавю» з Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 та «Троя» з Андрушівської гімназії. А чемпіоном сезону 2010-2011 років стала команда «Афіна» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст., віце-чемпіоном - «Дежавю» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, ІІІ місце виборола команда «Спарта» Андрушівської гімназії. Кращим гравцем сезону стала представниця команди «Афіна» Пашинська Олеся (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.).
Під час усієї гри присутні в залі підтримували учасників дружнім сміхом та шквалом аплодисментів, а команди емоційно обговорювали усі без винятку питання. Проведення подібних фестивалів сприяє активізації інтелектуального потенціалу молоді.
До складу журі увійшли Мельник О. В. - голова районної ради, Олексюк Ю. А. - начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, Солопій С. Б. - директор районного центру зайнятості, Комарчук А. Б. - підприємець, Сіра В. В. - начальник управління юстиції в Андрушівському районі, Андрушкевич С. З. - суддя Житомирського обласного апеляційного суду.
Організацією фестивалю, підготовкою запитань займалися працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а директор цього центру Юрченко Т. В. є незмінною ведучою брейн-рингів, які проводяться в районі.
Гра була дуже цікава і напружена. Найцікавіше було запитання про професію: «Один американець порахував, що людству дані йому 10 перетворило в своїй життєдіяльності в 35 мільйонів. Зрозумівши, що за професія у цього американця, ви без проблем можете дати відповідь - 10 чого, і 35 мільйонів чого. Обидва слова починаються з однієї літери». (Заповіді і закони. Професія - юрист).
Загалом гра показала високий рівень підготовки команд. Особливо вражали своєю ризикованою, творчою грою команди «Дежавю» з Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 та «Троя» з Андрушівської гімназії. А чемпіоном сезону 2010-2011 років стала команда «Афіна» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст., віце-чемпіоном - «Дежавю» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, ІІІ місце виборола команда «Спарта» Андрушівської гімназії. Кращим гравцем сезону стала представниця команди «Афіна» Пашинська Олеся (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.).
Під час усієї гри присутні в залі підтримували учасників дружнім сміхом та шквалом аплодисментів, а команди емоційно обговорювали усі без винятку питання. Проведення подібних фестивалів сприяє активізації інтелектуального потенціалу молоді.
Підписатися на:
Дописи (Atom)