Весна скоро покличе в поле

Цьогорічна зима не надто охоче здає свої позиції. Все ж мине кілька днів - і весна на повну потужність вступить в свої права, розпочнуться споконвічні хліборобські клопоти. І керівник СТОВ «Добробут» с. Волиця В. Б. Клименко, і всі сельчани з тривогою очікують, коли ж нарешті зійде сніговий покрив з ланів, щоб побачити дійсну картину - в якому стані перезимували посіви. Хоча вже й тепер ситуація в цьому плані цілком зрозуміла. Як повідомив В. Б. Клименко, ще на початку тижня озимі зернові, а це 200 га пшениці та 100 га жита, хоч і були ще вкриті льодовою кіркою, все ж знаходилися не в критичному стані. А от з ріпаком справи гірші. Він не зійшов ще восени, бо сіяли його за несприятливих умов, в суху землю. Отож 100 га його пропало. Щодо озимого ячменю та багаторічних трав, то їх стан задовільний. - Тільки наступлять сприятливі дні, - ділиться планами керівник СТОВ «Добробут» В. Б. Клименко, - розпочнемо підживлення посівів, підготовку ріллі, аби завершити посівну в оптимальні строки. В поточному році загальна площа ріллі склала 1400 га, з яких 700 га плануємо зайняти яриною. Взагалі ж в цьому році ми беремо напрямок на технічні культури - посіємо 200 га сої, 100 га кукурудзи на зерно і 100 га на силос, соняшник. Зробили такий крок тому, що мусимо заробляти гроші. Адже ціни на зернові не стабільні та й про кормову базу для тваринництва маємо дбати, бо утримуємо 560 голів ВРХ, понад 300 свиней, 50 коней. Щодо насіння і пального, то особливих проблем з цим у СТОВ «Добробут» немає. Останнього, наприклад, вже запасли тут 10 тонн. Готова до виходу в поле і техніка. Її добросовісно ремонтували механізатори Анатолій Кирилюк, Олександр Кравчук, Олександр Цимбрович. Отож воличани хоч завтра готові вийти в поле.

Валентина Сільська
Новини Андрушівщини

Природа випробовує господарів

Маємо ще один сюрприз: не всі посіви перезимували нормально: якщо озима пшениця почувається задовільно, то ріпак загинув. Очевидно, що зима внесла свої корективи у сівозміни не лише в нашому господарстві. Виходить, що плануєш одне, а маєш те, що вродить. Так було минулого року, коли сподівалися мати по 80 центнерів пшениці. Весняний стеблостій ця культура скинула через бездощів’я і спеку, нормалізувався розвиток тільки у червні, коли пішли скупі дощі. Як наслідок - недобрані центнери врожаю, бо навіть найдосконаліша агротехніка не замінить життєдайної вологи. Як буде в цьому році - побачимо, хоча, як і всі аграрії, основу нинішнього врожаю заклали ще з осені. Наша основна продукція - посівний матеріал, який реалізуємо господарствам впродовж року. Виробляємо його за науково обґрунтованими технологіями. В результаті маємо високорепродукційне насіння. Для поновлення сортового асортименту ми, як правило, беремо насіння найвищих репродукцій (розсадники розмноження). Наше виробництво затратне. Ціна на посівний матеріал складається за формулою ціноутворення відповідно до репродукції тієї чи іншої культури. Хто не хоче обробляти землю задарма, той старається посіяти добірним зерном. У нас є постійні клієнти з Криму, Вінницької та інших областей - мало не з усієї України, а також з нашого району. Хотілося б, щоб місцеві аграрії купували наше насіння, тому що воно вирощується в наших кліматичних умовах з підбором відповідних сортів. Зараз в нас є в достатній кількості насіння ячменю, ярої пшениці, вівса, проса, так що бажаючих запрошуємо придбати його.
Маючи власне насіння, необхідну відремонтовану техніку, ми - не без проблем: своїх грошей не вистачає. Як і всім аграріям, нам вкрай необхідна підтримка держави.

Володимир Алексійчук,
директор Андрушівської державної сортодослідної станції
Новини Андрушівщини

Не меркне пам’ять, тривожать спогади

Понад два десятиріччя воїни-інтернаціоналісти, які проживають у нашому районі, зустрічаються 15 лютого, щоб згадати про військову службу, друзів, які загинули на чужій війні чи померли від ран, відвідати їх могили. Минулого понеділка в актовому залі районної ради учасників бойових дій на території інших держав вітали голова районної державної адміністрації К. І. Курсон та голова районної ради В. Б. Шпаківський. Вони бажали чоловікам, чиї скроні позначив сивиною час, міцного здоров’я, добробуту, впевненості у завтрашньому дні, мирного неба й душевного спокою та вручили подяки. Міський голова М. Г. Сушко щиро дякував ветеранам за мужність і відвагу, бо ж на грудях багатьох з них виблискують державні нагороди, вручив подяки за активну роботу по патріотичному вихованню молоді. Голова районної Спілки воїнів-інтернаціоналістів В. Я. Шикір привітав побратимів із святом, вручив нагороди колишнім воїнам та подяки керівникам організацій і підприємств району, які підтримують інтернаціоналістів у всіх починаннях. Заступник голови районної Спілки воїнів-афганців С. Є. Ткачук також привітав усіх присутніх в залі з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 21-ю річницею виведення військ з Афганістану, вручив грамоту української спілки ветеранів Афганістану А. В. Герасимчуку, медаль М. І. Пирогова - А. М. Василенку та медаль "Захиснику Вітчизни” Ю. А. Олексюку, який багато років тому допомагав створювати районну Спілку воїнів-інтернаціоналістів. Учасник бойових дій у Чехословаччині В. А. Богачук прочитав свій вірш про героїзм побратимів-земляків. В нашому районі стало доброю традицією в цей день відвідувати родини загиблих та померлих від ран воїнів-інтернаціоналістів. Ніні Антонівні Хоменко, мамі Хоменка В. А., яка прийшла на зібрання, К. І. Курсон, В. Б. Шпаківський та М. Г. Сушко щиро дякували за сина, вручили матеріальну допомогу та продовольчий пакет. Добру справу зробили працівники районної організації Товариства Червоного Хреста, які підготували 9 продовольчих пакетів для родин загиблих та померлих воїнів-інтернаціоналістів. А допомагали їм у цьому приватні підприємці Симон Віктор Валентинович, Білошицька Оксана Олександрівна, Дущенко Валентина Василівна та директор ТОВ "Андрушівський маслосирзавод” Матвієнко Оксана Юріївна. Час ніколи не зітре в пам’яті колишніх воїнів страшні картини боїв, коли на чужій землі, під чужим небом, за чужу свободу й незалежність гинули друзі - ясночолі українські хлопці, яких дома чекали матері, наречені, дружини й діти. Невід’ємною частиною урочистостей стало традиційне фото, де пліч-о-пліч стоять колишні воїни, сивочолі ветерани, учасники бойових дій на території інших держав та керівники району.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Пасічна справа має бути престижною і прибутковою

Незважаючи на всілякі негаразди, які є в сільському господарстві, наші пасічники не тільки зберегли, але й збільшили кількість бджолиних сімей. Але проблеми залишаються. Одна з них - в реалізації меду, який нерідко продають за ціною, нижчою від собівартості. По-перше, це через те, що низька купівельна спроможність населення, а по-друге, відсутня реклама на мед та інші продукти бджільництва. Тимчасом замість пасік у нас множаться аптеки, де продають розрекламовані пігулки, які не лікують, а вкорочують віку хворим і здоровим. Люди забувають про природні ліки - мед, який насамперед треба включати в харчування дітей, людей похилого віку, хворих. Зцілюють також інші продукти бджільництва - квітковий бджолиний пилок, перга (бджолиний хліб), забрус та інші. Було б добре, якби турботи пасічників поділяли й аграрії. А то виходить, що власники пасік не знають, куди вивезти свої вулики на кочівлю. А керівники й спеціалісти сільгосппідприємств, фермери недооцінюють користь від бджолозапилення і вплив цього процесу на підвищення врожайності ентомофільних (комахозапильних) сільськогосподарських культур. Лише такі керівники, як Семенюк В. І., Клименко В. Б., Юянець П. В., Мошківський С. С., Срібний Б. Р., Тарасова О. А. та фермер Євдощук В. С. ставляться до цієї справи з розумінням. Невиправдано ліквідовано пасіку Андрушівського лісництва, чого не скажеш про Івницьке. Щороку в останньому нарощують кількість бджолосімей. Дана пасіка є взірцем не тільки в районі, а й в області. Завдяки ентузіазму та працьовитості пасічника Голубівського О. П., якого, до речі, обрано секретарем спілки пасічників району, підтримці лісничого Дужко О. М. пасіка Івницького лісництва обгороджена, вулики пофарбовані, побудований будинок для пасічників і зберігання бджолоінвентаря, обладнано добротний павільйон для кочівлі пасіки. В районі тільки 5% бджолосімей із загальної кількості утримуються в сільгосппідприємствах, решта - 95 відсотків - у садибах пасічників-аматорів, більшість з яких вважає за непотрібне платити вступні та членські внески і завжди запитує: «А що дає спілка пасічників?». Було б більше користі, якби кожен бджоляр запитав у себе: «А що зробив я особисто для того, щоб розвивалась галузь?». Розвитку бджільництва сприяє робота Спілки пасічників району. Але наше об’єднання могло б зробити набагато більше, якби всі бджолярі були організованіші, спільно вирішували проблеми забезпечення пасік ветеринарним та санітарним обслуговуванням, поліпшення кормової бази бджільництва. Нагадаю, що на кожну пасіку потрібно мати ветеринарно-санітарний паспорт. Кожен бджоляр повинен бути впевненим у якості продукції свого господарства, коли реалізовує її на ринку чи через магазин. Тоді вдячний споживач стане його постійним покупцем, а пасіка - прибутковою. З питань бджільництва звертайтеся до нашої спілки за тел. 0674122387.

Микола Галяс,
Заслужений лікар ветмедицини України, Почесний пасічник України, Голова спілки пасічників району
Газета "Новини Андрушівщини"

Трагічна доля вінницького десанту

Мабуть, жоден історик не передасть так точно і яскраво події перших днів і місяців фашистської окупації, як це занотував у своєму щоденнику Юрко Шлапак із села Лебединці, про що ми вже писали на сторінках нашої газети. Цей щоденник Юрія Шлапака, котрий геройськи загинув у бою з фашистами, зберігається в моєму архіві. У вересневі дні 1941 року під Києвом на аеродромі в Броварах проходили підготовку члени створеного ЦК КП (б)У Самгородського підпільного районного комітету партії, котрі мали висадитись десантом у районі с. Чорнорудка Житомирської області. А приземлились десантники 10 вересня того року перед світанком у районі сіл Лебединці - Гарапівка - Міньківці. Чутки про це облетіли всі села району. Забігали, захвилювались німці й поліцаї. Але в той час мало хто знав, хто ці парашутисти. Деталі вияснились лише на судовому процесі над поліцаями Біликом і Пастовенським, що відбувся в Андрушівці у січні 1986 року. Зі свідчень підсудних поліцаїв та зі слів свідків тих подій ми дізналися, що це був десант членів Самгородського підпільного райкому КП(б)України, який мав завдання, що стосувалися організації підпілля і партизанського руху на території Вінницької області. Ось що розповіла очевидець тих подій мешканка села Гарапівка П. С. Октябрьова: «...Я бачила, як розстрілювали парашутиста поліцаї. Ще зранку ми почули, що спустилися радянські парашутисти. Комендант, староста і поліцаї стали шукати їх. Одного було підстрелено ще у повітрі. На пошуки десантників із Андрушівки приїхав поліцай Макаревич та багато інших. Знайшли одного парашутиста. Поліцай Білик розстібає кителя десантника і забирає гребінець, годинника та папери. Запрягли коней і підстреленого десантника привезли до клубу. Він попросив води. Жінки принесли. Пристрелив парашутиста Білик після тортур. Йому відрізали вуха, ніс. Потім підводою відвезли тіло за кладовище і закопали. Але перед цим його роздягнули. Пізніше парашутиста перезахоронили». Розповідь на процесі Й. Т. Шуляка з Гарапівки: «Це було у вересні 1941 р. Десант висадився на світанку. Був туман. Один парашутист заліг у ямці біля дерева і відстрілювався з автомата. Коли закінчились патрони, він кинув гранату у поліцаїв, які наступали. А потім його, пораненого вдруге, пристрелив поліцай. «Це єврей», - сказав він. Інший парашутист прийшов до Степана Козачука, щоб обсушитися. Він потрапив з парашутом в озеро...». В. Л. Скибинська з Гарапівки згадувала: «Чутка про десант схвилювала людей. Потім стріляли. Михалко Берладин (поліцай) прокричав: «Вертайтесь, бо по вас відкриємо вогонь». Одного підстрелили і привезли до клубу, де зібралось чимало людей...». У В. С. Галич з Лебединець у пам’ятку залишилося: «Знала Білика. Бачила парашутистів. Коли поліцаї почали стріляти, мама йшла в Міньківці. Біля дуба лежав убитий парашутист... На другий день на підводі їхали німець і поліцай. Вони сміялися з парашутистів, котрих везли, особливо з дівчини-парашутистки, яка сиділа на підводі, низько схиливши голову. На ній була сіренька хустина і така ж кофтина. Фашисти потішалися над нею... Трьом парашутистам, з яких один був поранений, вдалося тоді добратися до лісу”. Вчителька історії з с. Бровки В. В. Кращенко розповіла на судовому процесі, що вона була свідком того, яким тортурам піддавали фашисти парашутиста, якого привезли до Лебединець. «Осінь, йшли дощі. Нас, дівчат і юнаків, фашисти з карального загону, що стояв у Бровках, змушували щоденно чистити дорогу, по якій ходив гауптман. Бачимо - їде підвода, на якій 4 чоловіки з автоматами, а між ними - людина зі зв’язаними руками. Бранець махнув нам головою. Його повезли до штабу. А через годину німці розбігаються по селу і зганяють всіх людей на дорогу. Потім виводять цю людину в сірому костюмі. Десь 17 чи 18 німців оточують чоловіка колом за 2-3 кроки, і всі починають його колоти ножами. Люди плачуть, а у нього - ні сльозинки. Всі відвертаються і хочуть тікати. Та німці повертають нас і кричать: «Смійтесь»... Потім наколотили літр соляного розчину і стали поливати рани патріота цим розчином. Після цього повели його фашисти до могили німецького солдата, що був раніше вбитий партизанами, і стали бити кованими чобітьми. Майже непритомного його доставили до дрезини і повезли в напрямку Харліївки». Під час зустрічі на судовому процесі з дочкою Іларіона Павловича Машинського Людмилою Іларіонівною Войтюк я порадив їй провести пошуки останків її батька-патріота в Харліївці. Незабаром ми одержали від неї листа: «...Саме завдяки вашій пораді я зв’язалась з харліївськими партизанами і розшукала місце захоронення нашого батька. До квітня минулого року його ім’я не було відоме, хоча всі мешканці села знали і бачили, як над ним знущалися карателі, поки не замучили на смерть. Він мужньо витримав тортури і не сказав ворогам ні слова, навіть свого прізвища і звідки він». Завдяки рідним Машинського та Білаша, а також відомостям, одержаним на судовому процесі, нам вдалось встановити, що десантна група складалась із 10 чоловік, у т. ч. була одна дівчина-радистка. Ось склад цієї групи: Анатолій Євсійович Барський - командир групи, секретар Самгородського РК КПУ. Загинув смертю героя і похоронений в с. Гарапівка. Після війни останки героя було перезахоронено в рідному Самгородку, де встановлено пам’ятник. Іларіон Павлович Машинський - комісар групи, 2-й секретар Самгородського РК КПУ до війни. Загинув як герой-патріот. Захоронений на ст. Харліївка. Дмитро Кіндратович Білаш - до війни працював директором Медвідської школи Калинівського району. Загинув. О. Г. Русов-Новодранов - голова Вінницької обласної планової комісії. Загинув. А. С. Афанасьєв - заворг відділом профспілок. Загинув. Холявко - інструктор ЦК КПУ. Загинув. Дівчина-радистка. Прізвище невідоме. Закатована. П. П. Дзюблюк - заступник голови Уланівської районної ради, залишився живим. Помер у 1967 р. М. К. Десюк - заступник голови Самгородської райради. Залишився живим. Помер після війни. До речі, П. П. Дзюблюк та М. К. Десюк, згідно з довідкою ОК КПУ, вважаються такими, що «не виконали партійне завдання». Прізвище десятого парашутиста й досі невідоме. Дочка десантника Світлана Дмитрівна Білаш в листі до юних краєзнавців писала в 1986 р.: «...Ще багато чого невідомого про участь цього маленького десанту, на який з різних сторін, як звірі, накинулись зрадники Батьківщини, щоб вислужитись перед фашистами. Нам дуже боляче згадувати, що кровопивці так довго жили серед наших чесних людей, і люди, які знали про них, до цього часу мовчали. (Мова йде про поліцаїв, яких було засуджено в 1986 р. до вищої міри покарання). А ті люди, які з перших днів війни пішли на захист нашої Батьківщини, ні хвилини не вагаючись, зробили це заради нашого щасливого сьогодення». З 25 по 31 грудня 1943 р. внаслідок Житомирсько-Бердичівської наступальної операції військ 1-го Українського фронту було з боями визволено Андрушівку і всі села району. Тільки на теренах Андрушівщини геройськи загинули в боях і сплять вічним сном на військовому кладовищі у селі Івниця, в 54 братських могилах в різних селах району та в 17 одиночних могилах (за далеко не повними даними) 1853 воїни-визволителі. З них 1273 - відомі імена і 580 - невідомих героїв. Я, як співавтор написання «Книги Пам’яті України» по Житомирській області, знав, що чимало наших земляків-андрушівчан полягли в боях при визволенні Вінниччини. Але тільки нещодавно зробив вибірку тих, хто з них загинув, а це понад 22 відсотки всіх андрушівчан, які не повернулися з війни. Вони віддали життя за визволення Вінниччини. Скрізь розкидані могили андрушівчан, бо загинуло їх на фронтах 5575. Але щоб стільки було могил на теренах однієї області! На меморіалі «Звільнення» у Вінниці спочивають останки 29 воїнів-андрушівчан, у Липовецькому районі - 252 воїни (в т.ч. в селі Скитка - 72 та в селі Зозівка - 62, в Калинівському районі - 59, в т.ч. в Чернятині - 28 воїнів), в Погребищенському районі - 52 воїни, в Жмеринському - 51 воїн. У 26 районах області спочивають останки 728 воїнів. Окрім того, 115 андрушівчан у боях під Вінницею пропали безвісти і 390, які були призвані в січні-березні 1944 р. і направлені у війська, що діяли на Вінниччині, загинули. Легко сьогодні судити і про бездарність командирів, і жорстокість властей, відсутність зброї та про інше з тих подій. Але слід пам’ятати: йшов 3-й рік найкровопролитнішої із всіх війн усіх часів. Для поповнення поріділих частин і підрозділів, що наступали, військкомати направляли на фронт необстріляних солдатів, які йшли у бій навіть у цивільному одязі. Дуже багато призваних в січні-березні 1944 р. в ряди наступаючих військ не були ще на обліку. Мабуть, тому так багато було тих, хто пропав безвісти або загинув без зазначення місця загибелі. Ветерани війни Андрушівщини, рідні і близькі тих, хто поліг смертю героїв у боях за Вінниччину, низько схиляють голови перед цими жертвами і свято бережуть пам’ять про них. В рік 65-річчя перемоги керівникам шкіл району варто організувати екскурсії по місцях бойової слави дідів,поклонитися священним могилам героїв на Вінниччині.

Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Газета "Новини Андрушівщини"

Підживили озимі

У ТОВ «УкрАгроРТ» с. Бровки Перші, незважаючи на запізнілу, холодну весну, по мерзло-талому грунті за чотири дні підживили 2000 гектарів озимих - пшеницю і 100 гектарів ріпаку, який перезимував не дуже вдало. Хоча посіяли цю культуру у відведені строки, проте за сухої погоди, отож сходи були запізнілі і недружні. Дались взнаки і сильні морози, тому частину площ під ріпаком пересіють кукурудзою, насіння якої вже замовлено. Під ярий клин з осені зорано більшу частину площ. На них і посіють тисячу гектарів ячменю, півтори - сої, до двох тисяч -кукурудзи. Дотримуючись всіх вимог агротехніки, в господарстві уже не перший рік вирощують непогані врожаї зернових та технічних культур.

Новини Андрушівщини

Природа - це ми

Щороку напередодні Дня довкілля та Дня Землі до Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 з’їжджаються екологічні агітбригади з шкіл району на огляд-конкурс, щоб розповісти про свою роботу, досягнення у справі екологічного навчання і виховання. 15 березня 24 агітбригади прибули на конкурс. У святково прибраній залі зі словами вдячності за розуміння екологічних проблем до них звернулися заступник голови районної державної адміністрації Горкун В. І., заступник голови районної ради Мельник О. В. та начальник відділу освіти Ковальчук Л. В. Виступи більшості агітколективів відзначались актуальністю тематики, важливістю порушеної екологічної проблеми, її соціальним значенням для району і країни в цілому. Діти представили на розсуд журі театралізовані сценки, пісні, танці на екологічну тематику. Відчувалось, що вони дійсно переймаються негараздами, які мають місце в екології, намагаються привернути до них увагу як своїх ровесників, так і дорослих, а ще самостійно шукають шляхи до вирішення проблем та роблять конкретні справи, посильні для них. Найяскравішим був виступ агітбригади «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії, яка закликала садити квіти та дерева, переробляти сміття, берегти перлину району - «Стаськову греблю». Були представлені документальні матеріали про конкретні справи, спрямовані на покращення екологічної ситуації в місті. Цікавими й оригінальними були виступи агітбригад «Сполох» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, «Сонячний вітер» Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., «Флора» Андрушівської ЗОШ І-ІІ ст., які продемонстрували поведінку молоді на природі, навели сумну статистику, яка характеризує рівень забруднення навколишнього середовища. Ці агітбригади розділили між собою друге місце у конкурсі. Агітбригади «Зелений патруль» Городківської, «Краплинка» Зарубинецької, «Журавка» Степківської, «Паросток» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів по праву розділили ІІІ місце. Вони продемонстрували небайдужість до стану довкілля, розповіли про свій внесок у його покращення. Повчальними були виступи агітбригад «Джерело» Іванківської ЗОШ І-ІІІ ст., «Живинка» Волосівської та «Свідома популяція» Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Вразили глядачів та членів журі своїм акторським талантом окремі учасники агітбригад: Лобецька Даша з Андрушівської гімназії, Лабунець Анатолій і Осмолович Даша з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. та ведучі конкурсу - учні Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Ісько Даша та Скочеляс Ольга. Журі віддало їм свої симпатії і нагородило призами. Конкурс-огляд показав, що більшість шкільних екологічних агітбригад проводить активну пропагандистську роботу, яка сприяє формуванню екологічної культури учнівської молоді, приверненню уваги місцевої влади, громадських та державних організацій до проблем навколишнього середовища. За підсумками конкурсу найкращі колективи нагороджені грамотами відділу освіти. Переможець - агітбригада «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії - учасник обласного конкурсу-огляду в Житомирі (фото). Бажаємо їм перемоги, а всім учасникам свята - подальших успіхів у розв’язанні екологічних проблем.

Валентина Дорогова,
методист райметодкабінету відділу освіти
Новини Андрушівщини