Партнерські стосунки з центром зайнятості

Андрушівський район за кількістю створених цьогоріч нових робочих місць – серед кращих в області: можливості для місцевих мешканців у прикладанні рук розширились на 966 варіантів. Причому, третину цієї кількості запропонували “приватники”: підприємці, які збільшували кількість найманих працівників, та сміливці, які самостійно вирішили зайнятись бізнесом.

Чималий внесок у загальну справу зробив і відомий підприємець Євгеній Гринишин. До вже діючих близько 170 робочих місць додалося цього року ще 84, створені, в основному, на хлібзаводі за рахунок збільшення виробничих потужностей. Лише у серпні в кондитерському цеху з виробництва печива і кремових виробів приступили до роботи 31 майстер своєї справи: кондитери, пекарі, слюсарі-ремонтники, слюсарі з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, електрики.

37 працівників відібрали у центрі зайнятості з числа безробітних. Саме на хлібзаводі почався новий відлік трудового шляху для дріжджовика Галини Сітельської та кондитера Тетяни Ткачук, які до цього більше року були в пошуках застосування своїх вмінь та джерела заробітку. Головний технолог заводу Олександр Івченко – у минулому теж мав статус безробітного. Два роки тому, працюючи начальником зміни на місцевому спиртзаводі, вимушений був звільнитись через тривалі “простоювання” підприємства, що відчутно позначалось на сімейному благополуччі. На щастя, спеціалісту з багажем знань здобутих двох вищих освіт та цінним досвідом управління виробництвом довго чекати запрошення на роботу не довелось. Вже через два місяці Олександра Михайловича покликали організовувати технологічні процеси випікання виробів на хлібзаводі.

Як запевняють андрушівці, бажаючих влаштуватись на роботу саме до Гринишина багато: приваблює пристойна для провінційного містечка заробітна плата на очолюваних ним підприємствах, а також, зважаючи на стрімкі темпи їхнього розвитку, - стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Взагалі ж у доборі кадрів підприємець тісно співпрацює з центром зайнятості, користується його цільовими програмами. Так, за рахунок дотації з коштів страхового фонду на випадок безробіття було створено додатково сім робочих місць. Корисною підтримкою для роботодавця є також фінансування навчання нового персоналу. Як зазначив виконавчий директор хлібзаводу Вадим Гринишин, дедалі гостріше на всіх рівнях відчувається дефіцит фахівців: нема ким замінити старі професійні й досвідчені кадри, які виходять на пенсію, або й тих, хто вже не відповідає вимогам часу. Навчити ж за власний кошт потрібну кількість спеціалістів підприємство не має можливості, а тому замовляє їх підготовку центру зайнятості. Якщо ж рівень підготовки кандидата на роботу після технікуму чи профтехучилища не влаштовує, центр зайнятості профінансує індивідуальне навчання майбутнього працівника безпосередньо на робочому місці з подальшим стажуванням. Аналізуючи стосунки, що склалися з районним центром зайнятості, Вадим Євгенійович називає їх партнерськими й такими, що сприяють прискореним темпам розвитку.

Тамара Омельченко

Вона робила "мертві петлі" над Червоним

Цікавим є той факт, що неподалік Андрушівки, а саме в Червоному, розвивалося літакобудування. У 1910 році мільйонер Федір Федорович Терещенко побудував тут аеропланні майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів. Створені літаки потребували випробувань, тому Федір Федорович шукав пілота-випробувача. Перебуваючи за кордоном, він випадково дізнався про жінку-пілота. Любов Галанчикова закінчила школу «Першого російського товариства повітряного плавання», де навчалася в інструктора Івана Васильовича Євсюкова, знаменитого пілота. У Червоному відважна льотчиця з’явилася у 1913 році. Між Галанчиковою та Федором Терещенком був підписаний контракт наступного змісту: « Я, що нижче підписалася, Любов Олександрівна Галанчикова, зобов’язуюсь протягом року від цього числа літати на апаратах, котрі будуть дані мені фірмою Червоненських аеропланних майстерень, на інших же апаратах виконувати польоти не маю права». Далі в контракті відзначалося: « Беру на себе всю відповідальність на випадок аварій під час польотів... При польотах з пасажирами я, Галанчикова, повинна брати від них розписки про те, що ризик відповідальності під час польотів вони беруть на себе . Лише після отримання мною таких розписок пасажири можуть літати». Якими ж були літаки? Чому саме Галанчикову запросили у Червоне? Адже раніше її не допускали до цього, мовляв, не жіноча це справа. Новатор німецької авіаційної техніки Фоккер раніше Терещенка високо оцінив льотну майстерність Галанчикової, адже в грудні 1912 року на міжнародних авіаційних змаганнях вона встановила новий світовий рекорд для жінок, піднявшись у небо на 2200 метрів, майже втроє перевищивши попередній рекорд німецької льотчиці Безе. Фоккер надав Любові Олександрівні роботу в своїй фірмі, взяв льотчиком-випробувачем. Згодом вона робить безпересадковий переліт Берлін - Париж, котрий приніс їй ще більшу славу. А в цей час у Червоному, в авіаційних майстернях, котрі працювали з 1910 року, не ладилось. Щоб вийти зі скрутного становища, Терещенко закупив у Європі нове обладнання, матеріали, а на посаду випробувача запросив Галанчикову. - Я пам’ятаю її добре, - сказав у розповіді Андрій Омелянович Коденський, робітник цих майстерень, - адже готував до польотів літаки. Спочатку вона освоювала невелику машину, і в повітрі перебувала недовго. А потім... Моноплан із Червоного в 1913 році потрапляє на авіавиставку в Київ, де одержує високу оцінку спеціалістів і нагороду - медаль. Машина розвивала, як на той час, велику швидкість - 110 кілометрів на годину, маючи вагу 140 кілограмів. В 1914 році цукрозаводчик одержав замовлення від царського військового міністерства на виготовлення 12 військових літаків типу «Форман». У майстернях спочатку працювало 6-10 чоловік, а згодом - до 200 чоловік. Серед них моторист-механік Івашкевич, робітники Журбицький, Уляницький, Буткевич, Стельмах. Невідоме до цього Червоне почали відвідувати військові льотчики, іноземні спеціалісти: штабс-капітан Хонін з Одеси та знаменитий Нестеров. Під час першої світової війни в 1915 році майстерні евакуювали в місто Орел, а звідти - в Москву. На фронт поїхала і Л.О. Галанчикова, яка продовжила службу в російській армії. В Червоному свято бережуть пам’ять про своїх земляків, видатних вітчизняних авіаторів. Ця історія, звичайно, потребує ще більш детального вивчення, і тому педагоги та учні Андрушівської гімназії продовжують працювати над цією темою далі, включившись в роботу Малої Академії Наук України. Тим більше, що вчителі прагнуть присвоєння гімназії імені Любові Олександрівни Галанчикової.

Дар’я Михайловська, учениця 10 класу Андрушівської гімназії
Володимир Рудюк, викладач історії Андрушівської гімназії
Мій край