Павел Степанович Федорчук (16 февраля 1914, Ивниця - 24 февраля 1979, Москва) - Герой Советского Союза, в годы советско-финской войны командир взвода отдельного саперные батальона 62-й стрелковой дивизии 13-й армии Северо-Западного фронта, лейтенант.
Биография
Народився 16 лютого 1914 року в селі Івниця Андрушівського району Житомирської області. Українець. Родился 16 февраля 1914 года в селе Ивниця Андрушевского района Житомирской области. Украинец. У 1936 році призваний в ряди Червоної Армії. В 1936 году призван в ряды Красной Армии. У 1939 році закінчив курси молодших лейтенантів. В 1939 году окончил курсы младших лейтенантов. Учасник радянський-фінської війни 1939—1940 років. Участник советско-финской войны 1939-1940 годов. Член ВКП(б) /КПРС з 1940 року. Член ВКП (б) / КПСС с 1940 года.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1940 року за відвагу і мужність, проявлені в боях з білофіннами лейтенанту Павлу Степановичу Федорчуку присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 361). Указом Президиума Верховного Совета СССР от 7 апреля 1940 года за отвагу и мужество, проявленные в боях с билофиннамы лейтенанту Павлу Степановичу Федорчук присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№ 361).
В 1941 році закінчив курси удосконалення комскладу інженерних військ. В 1941 году окончил курсы усовершенствования комскладу инженерных войск. Напад нациської Німеччини на СРСР застав П. С. Федорчука на будівництві зміцнень на Західному Бузі. Нападение нациськои Германии на СССР застал П. С. Федорчука на строительстве укреплений на Западном Буге. Його рота вступила в бій з фашистами в першу ж годину війни. Его рота вступила в бой с фашистами в первые же час войны. У Сталінградській битві П.С.Федорчук брав участь вже на посаді заступника командира 14-го гвардійського мінно-саперного батальйону. В Сталинградской битве П.С.Федорчук принимал участие уже в должности заместителя командира 14-го гвардейского минно-саперные батальона.
Пізніше Федорчук командував понтонно-мостовим батальйоном. Позже Федорчук командовал понтонно-мостовым батальоном. Його сапери забезпечили переправу радянських військ на річках Сейм, Десна, Дніпро, Тетерів. Его саперы обеспечили переправу советских войск на реках Сейм, Десна, Днепр, Тетерев. У квітні 1945 року 85-й понтонно-мостовий батальйон під його командуванням наводив мости на Одері і Шпреї, на річковій системі каналів «Хавель» в районі Потсдама і Бранденбурга. В апреле 1945 года 85-й понтонно-мостовой батальон под его командованием наводил мосты на полу и Шпреи, на речной системе каналов «Хавель» в районе Потсдама и Бранденбурга.
С 1946 года подполковник П.С.Федорчук - в запасе. Працював начальником Московського міського управління хлібопродуктів. Работал начальником Московского городского управления хлебопродуктов. Жив в Москві. Жил в Москве. Помер 24 лютого 1979 року. Умер 24 февраля 1979 года. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі. Похоронен в Москве на Кунцевському кладбище.
Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Награжден орденом Ленина, двумя орденами Красного Знамени, двумя орденами Отечественной войны 1-й степени, двумя орденами Красной Звезды, медалями.
понеділок, 16 лютого 2009 р.
субота, 14 лютого 2009 р.
Обережно, шахраї в Андрушівці!
В Андрушівці та селах району з’явилися невідомі, які відвідують помешкання громадян, представляючись конторолерами, що перевіряють газові лічильники, іноді називають себе благодійниками і збирають гроші для інтернатних установ.
ШАНОВНІ ГРОМАДЯНИ! Не впускайте шахраїв у свої будинки, не давайте їм грошей!
Новини Андрушівщини
ШАНОВНІ ГРОМАДЯНИ! Не впускайте шахраїв у свої будинки, не давайте їм грошей!
Новини Андрушівщини
Біду здолаємо разом
Діяльність районної організації Товариства Червоного Хреста ґрунтується на засадах людяності, доброти й милосердя. Це чи не найпрекрасніші людські якості особливо зараз, коли стосунки між людьми, на жаль, дуже часто стають «ринковими», тобто прагматичними. Сьогодні, як ніколи, суспільство потребує милосердя, любові й людського тепла, бо в ньому все більше стає самотніх людей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, хворих на туберкульоз, СНІД.
Природні катаклізми, війни та збройні конфлікти в різних точках планети, відголоски яких сягають і української землі, а також епідемії підступних хвороб приносять людям багато болю, горя й сліз.
Районна організація Товариства Червоного Хреста докладає немало зусиль, щоб зменшити біль та страждання людей, підтримати їх у скрутну хвилину Так, у минулому році була зібрана гуманітарна допомога продуктами харчування, одягом, коштами на суму 11 тис. 389 грн., яку роздали понад 150 малозабезпеченим громадянам району.
При потребі вони мають можливість користуватися послугами медико-соціальної кімнати - зробити масаж, перев’язку, необхідні ін’єкції, виміряти тиск.
У нас є пункт прокату медичного інвентаря, та, на жаль, через фінансову скруту не маємо змоги задовольнити потреби всіх, хто звертається.
Ми проводили ряд благодійних акцій: до 90-річчя Товариства Червоного Хреста, Міжнародного дня боротьби з туберкульозом та СНІДом, Міжнародного дня інвалідів, а також на Різдвяні свята. Вшановуємо також воїнів-афганців, ветеранів Великої Вітчизняної війни, безоплатних донорів.
Районна організація Червоного Хреста тісно співпрацює з місцевими органами влади, громадськими організаціями, відповідними управліннями та відділами райдержадміністрації, підтримує тісні зв’язки з учнями Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., школярі якої вирощують лікарські рослин і передають нам.
Хоча б частково вирішити проблеми, пов’язані зі здоров’ям, утамувати чужий біль намагаються і працівники нашої патронажної служби, в полі зору яких перебуває понад 250 підопічних.
Але через брак коштів районна організація Товариства Червоного Хреста не може втілити в життя чимало добрих намірів. Ми щиро вдячні за постійну підтримку благодійникам - приватним підприємцям В. Є. Гринишину, С. В. Маліновському, В. В. Дущенко, Д. В. Ткаченку, пастору Андрушівської Помісної церкви Заповіту Ісуса Христа В. О. Добровольському, директору ПОСП «Надія» В. І. Семенюку.
Не стоять осторонь наших проблем і голова райдержадміністрації К. І. Курсон, голова районної ради В. Б. Шпаківський, заступник голови райдержадміністрації В. І. Горкун, керівник апарату райдержадміністрації С. А. Казмірчук, заступник голови районної ради О. В. Мельник.
Районна організація Червоного Хреста працює в тісному контакті з районною радою ветеранів, відділами у справах сім’ї, молоді та спорту, культури, освіти райдержадміністрації, службою у справах дітей, центральною районною лікарнею, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінням соціального захисту населення, редакцією райгазети.
Зрозуміло, що виконання наших статутних завдань та гуманітарних програм залежить від бюджету Товариства. Наповнює його організація за рахунок благодійних внесків та добровільних пожертвувань.
Тому ми щиро вдячні усім керівникам підприємств, установ, організацій, окремим громадянам, спонсорам, волонтерам Червоного Хреста, міському голові М. Г. Сушку, сільським головам, особливо О. Л. Франчук з Лебединець, котра вже реалізувала марки за 2009 рік, В. В. Ящуку з Любимівки за людяність і розуміння, підтримку, за те, що сіють зерна доброти, любові до ближнього.
Людмила Кравчук,
голова районної організації Товариства Червоного Хреста
Новини Андрушівщини
Природні катаклізми, війни та збройні конфлікти в різних точках планети, відголоски яких сягають і української землі, а також епідемії підступних хвороб приносять людям багато болю, горя й сліз.
Районна організація Товариства Червоного Хреста докладає немало зусиль, щоб зменшити біль та страждання людей, підтримати їх у скрутну хвилину Так, у минулому році була зібрана гуманітарна допомога продуктами харчування, одягом, коштами на суму 11 тис. 389 грн., яку роздали понад 150 малозабезпеченим громадянам району.
При потребі вони мають можливість користуватися послугами медико-соціальної кімнати - зробити масаж, перев’язку, необхідні ін’єкції, виміряти тиск.
У нас є пункт прокату медичного інвентаря, та, на жаль, через фінансову скруту не маємо змоги задовольнити потреби всіх, хто звертається.
Ми проводили ряд благодійних акцій: до 90-річчя Товариства Червоного Хреста, Міжнародного дня боротьби з туберкульозом та СНІДом, Міжнародного дня інвалідів, а також на Різдвяні свята. Вшановуємо також воїнів-афганців, ветеранів Великої Вітчизняної війни, безоплатних донорів.
Районна організація Червоного Хреста тісно співпрацює з місцевими органами влади, громадськими організаціями, відповідними управліннями та відділами райдержадміністрації, підтримує тісні зв’язки з учнями Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., школярі якої вирощують лікарські рослин і передають нам.
Хоча б частково вирішити проблеми, пов’язані зі здоров’ям, утамувати чужий біль намагаються і працівники нашої патронажної служби, в полі зору яких перебуває понад 250 підопічних.
Але через брак коштів районна організація Товариства Червоного Хреста не може втілити в життя чимало добрих намірів. Ми щиро вдячні за постійну підтримку благодійникам - приватним підприємцям В. Є. Гринишину, С. В. Маліновському, В. В. Дущенко, Д. В. Ткаченку, пастору Андрушівської Помісної церкви Заповіту Ісуса Христа В. О. Добровольському, директору ПОСП «Надія» В. І. Семенюку.
Не стоять осторонь наших проблем і голова райдержадміністрації К. І. Курсон, голова районної ради В. Б. Шпаківський, заступник голови райдержадміністрації В. І. Горкун, керівник апарату райдержадміністрації С. А. Казмірчук, заступник голови районної ради О. В. Мельник.
Районна організація Червоного Хреста працює в тісному контакті з районною радою ветеранів, відділами у справах сім’ї, молоді та спорту, культури, освіти райдержадміністрації, службою у справах дітей, центральною районною лікарнею, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінням соціального захисту населення, редакцією райгазети.
Зрозуміло, що виконання наших статутних завдань та гуманітарних програм залежить від бюджету Товариства. Наповнює його організація за рахунок благодійних внесків та добровільних пожертвувань.
Тому ми щиро вдячні усім керівникам підприємств, установ, організацій, окремим громадянам, спонсорам, волонтерам Червоного Хреста, міському голові М. Г. Сушку, сільським головам, особливо О. Л. Франчук з Лебединець, котра вже реалізувала марки за 2009 рік, В. В. Ящуку з Любимівки за людяність і розуміння, підтримку, за те, що сіють зерна доброти, любові до ближнього.
Людмила Кравчук,
голова районної організації Товариства Червоного Хреста
Новини Андрушівщини
Братам-афганцям
Земля афганська! Скільки сліз і горя
Ти завдала батькам і матерям.
Зібрать ті сльози, мабуть, буде море-
Страшне й пекуче, що й не снилось нам.
Було їм 19, тільки й жити,
Радіти сонцю, співу солов’їв.
Щось планувати, мріяти, творити,
Своїм змужнінням тішити батьків.
Стрічати в полі сонячні світанки,
Життю радіти, вірити, кохать.
Та довелося надягнуть “афганку”
І йти в чужу країну воювать.
Що випало їм пережить - то жах,
Це навіть важко передать словами.
Можливо, і сміявся їх Аллах,
А наш Бог плакав разом з матерями.
Бо смерть сліпа. Вона не знає сліз.
Бере і молодих, і старших віком,
Когось «тюльпан» додому чорний віз,
А хтось вертавсь живий, але каліка.
Той невблаганний смерті чорний крук
Не обійшов ні наш район, ні місто.
Грабовський Льоня, Станіслав Томчук
Вернулись у домівку, як «груз 200».
Бернадин Вітя й наш земляк Джура
Постали в чорнім камені навічно.
Хоч чверть століття - немала пора -
Лишаються для всіх двадцятирічні.
Та час лікує, злинули роки,
Народжуються люди, помирають.
Вже почали сивіть ті юнаки,
Котрі Афган й понині пам’ятають.
Ігор Пташник
Новини Андрушівщини
Ти завдала батькам і матерям.
Зібрать ті сльози, мабуть, буде море-
Страшне й пекуче, що й не снилось нам.
Було їм 19, тільки й жити,
Радіти сонцю, співу солов’їв.
Щось планувати, мріяти, творити,
Своїм змужнінням тішити батьків.
Стрічати в полі сонячні світанки,
Життю радіти, вірити, кохать.
Та довелося надягнуть “афганку”
І йти в чужу країну воювать.
Що випало їм пережить - то жах,
Це навіть важко передать словами.
Можливо, і сміявся їх Аллах,
А наш Бог плакав разом з матерями.
Бо смерть сліпа. Вона не знає сліз.
Бере і молодих, і старших віком,
Когось «тюльпан» додому чорний віз,
А хтось вертавсь живий, але каліка.
Той невблаганний смерті чорний крук
Не обійшов ні наш район, ні місто.
Грабовський Льоня, Станіслав Томчук
Вернулись у домівку, як «груз 200».
Бернадин Вітя й наш земляк Джура
Постали в чорнім камені навічно.
Хоч чверть століття - немала пора -
Лишаються для всіх двадцятирічні.
Та час лікує, злинули роки,
Народжуються люди, помирають.
Вже почали сивіть ті юнаки,
Котрі Афган й понині пам’ятають.
Ігор Пташник
Новини Андрушівщини
Про укладення колективних договорів
У Законах України «Про оплату праці» та «Про охорону праці» є пряме визначення обов’язковості закріплення певних положень у колективному договорі. Як це узгоджується з принципом добровільності укладення колективного договору?
В. І. Поліщук. м. Андрушівка.
Відповідь. Міжнародними нормами, зокрема Конвенцією МОП № 98 (ст.4), Рекомендацією МОП № 91 (р.11.п.2.1), Європейською соціальною хартією (переглянутою, ст.6) передбачено укладення угод на добровільних засадах, а під Колективним договором «розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з другого боку, однією чи кількома представницькими організаціями працівників, належним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни».
Положення Закону України «Про колективні договори і угоди», яке визначає правові засади розроблення, укладення та виконання колективних договорів і угод, не порушує названих міжнародних норм.
Під час вирішення питання щодо доцільності укладання колективного договору слід ураховувати, що лише достатньо повний і змістовний колективний договір може забезпечити стійкі відносини між працівниками і роботодавцями, чітко визначаючи права та обов’язки сторін, стати надійним правовим підґрунтям для створення належних умов праці, в тому числі й охорони та оплати праці. У колективному договорі можна врахувати особливості діяльності певного підприємства, використати його можливості і ресурси в інтересах працівників для розвитку виробництва.
Потребу укладення колективного договору обумовлено також тим, що до нього має бути включено нормативні положення, якщо в актах законодавства є пряме визначення обов’язковості закріплення цих положень у колективному договорі. Так, приміром, подібні вимоги є в законах України «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки», інших актах законодавства.
Відповідальність юридичної особи, власника або уповноваженого ним органу за неукладення колективного договору (наприклад, коли не було ініціативи з боку жодної із зазначених вище сторін), то вона чинним законодавством не передбачена.
Але на осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення (зміни, доповнення) колдоговору, або навмисно порушили строк (не розпочали переговори протягом 7 днів після отримання письмового повідомлення від іншої сторони про початок переговорів), або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Це передбачено ст. 17 Закону України «Про колективні договори і угоди», а ст. 18 цього ж закону передбачено, що зазначені вище особи, з вини яких порушено чи не виконано зобов’язання щодо колдоговору, притягуються судом до адмінвідповідальності у вигляді штрафу у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян згідно з порядком, визначеним Кодексом України про адмінпорушення. Вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.
Згідно з пунктом 9 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення (змін, доповнень) колдоговору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.
Звільнення в такому разі проводиться за ст. 45 КЗпП України.
Якщо власник (уповноважений ним орган) або сам керівник підприємства не згоден з такою вимогою виборного профоргану, він оскаржує дане рішення до суду у 2-тижневий строк з дня отримання рішення. Подання скарги призупиняє процес звільнення до винесення рішення судом.
Якщо рішення профоргану не виконано і не оскаржено, то виборний орган первинної профорганізації у цей же строк може оскаржити до суду дії (бездіяльність) посадових осіб органів, до компетенції яких належить застосування ст.45 КЗпП України.
Слід зважити на те, що працівник є головним потенціалом підприємства, його сутністю й основним багатством. Від того, який психологічний клімат у колективі, наскільки працівники почувають себе соціально захищеними, як буде проходити процес відтворення робочої сили і в подальшому задіяно цей трудовий потенціал, суттєво залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі. Це пов’язано з тим, що кожне конкретне підприємство має свої ресурсні можливості для підвищення рівня оплати праці, матеріального стимулювання якісної і продуктивної праці, встановлення доплат і надбавок працівникам до тарифних ставок, посадових окладів понад рівень, визначений законодавством України, Генеральною і галузевими, регіональною та територіальною угодами. Тому колективний договір є можливістю для реалізації цих вкладень.
Консультації з питань несвоєчасної виплати, погашення заборгованості із заробітної плати, соціально-трудових відносин можете отримати по прямій телефонній «гарячій лінії»:
47-47-19 - Бойм Світлана Миколаївна - заступник начальника управління - начальник відділу соціально-трудових відносин, зайнятості населення та політики оплати праці головного управління праці ОДА;
За телефоном 2-11-34 ви можете спілкуватися зі мною.
Володимир Кондратюк,
начальник відділу з питань праці та організаційно-кадрової роботи управління праці та соціального захисту населення
Новини Андрушівщини
В. І. Поліщук. м. Андрушівка.
Відповідь. Міжнародними нормами, зокрема Конвенцією МОП № 98 (ст.4), Рекомендацією МОП № 91 (р.11.п.2.1), Європейською соціальною хартією (переглянутою, ст.6) передбачено укладення угод на добровільних засадах, а під Колективним договором «розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з другого боку, однією чи кількома представницькими організаціями працівників, належним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни».
Положення Закону України «Про колективні договори і угоди», яке визначає правові засади розроблення, укладення та виконання колективних договорів і угод, не порушує названих міжнародних норм.
Під час вирішення питання щодо доцільності укладання колективного договору слід ураховувати, що лише достатньо повний і змістовний колективний договір може забезпечити стійкі відносини між працівниками і роботодавцями, чітко визначаючи права та обов’язки сторін, стати надійним правовим підґрунтям для створення належних умов праці, в тому числі й охорони та оплати праці. У колективному договорі можна врахувати особливості діяльності певного підприємства, використати його можливості і ресурси в інтересах працівників для розвитку виробництва.
Потребу укладення колективного договору обумовлено також тим, що до нього має бути включено нормативні положення, якщо в актах законодавства є пряме визначення обов’язковості закріплення цих положень у колективному договорі. Так, приміром, подібні вимоги є в законах України «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки», інших актах законодавства.
Відповідальність юридичної особи, власника або уповноваженого ним органу за неукладення колективного договору (наприклад, коли не було ініціативи з боку жодної із зазначених вище сторін), то вона чинним законодавством не передбачена.
Але на осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення (зміни, доповнення) колдоговору, або навмисно порушили строк (не розпочали переговори протягом 7 днів після отримання письмового повідомлення від іншої сторони про початок переговорів), або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Це передбачено ст. 17 Закону України «Про колективні договори і угоди», а ст. 18 цього ж закону передбачено, що зазначені вище особи, з вини яких порушено чи не виконано зобов’язання щодо колдоговору, притягуються судом до адмінвідповідальності у вигляді штрафу у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян згідно з порядком, визначеним Кодексом України про адмінпорушення. Вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.
Згідно з пунктом 9 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення (змін, доповнень) колдоговору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.
Звільнення в такому разі проводиться за ст. 45 КЗпП України.
Якщо власник (уповноважений ним орган) або сам керівник підприємства не згоден з такою вимогою виборного профоргану, він оскаржує дане рішення до суду у 2-тижневий строк з дня отримання рішення. Подання скарги призупиняє процес звільнення до винесення рішення судом.
Якщо рішення профоргану не виконано і не оскаржено, то виборний орган первинної профорганізації у цей же строк може оскаржити до суду дії (бездіяльність) посадових осіб органів, до компетенції яких належить застосування ст.45 КЗпП України.
Слід зважити на те, що працівник є головним потенціалом підприємства, його сутністю й основним багатством. Від того, який психологічний клімат у колективі, наскільки працівники почувають себе соціально захищеними, як буде проходити процес відтворення робочої сили і в подальшому задіяно цей трудовий потенціал, суттєво залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі. Це пов’язано з тим, що кожне конкретне підприємство має свої ресурсні можливості для підвищення рівня оплати праці, матеріального стимулювання якісної і продуктивної праці, встановлення доплат і надбавок працівникам до тарифних ставок, посадових окладів понад рівень, визначений законодавством України, Генеральною і галузевими, регіональною та територіальною угодами. Тому колективний договір є можливістю для реалізації цих вкладень.
Консультації з питань несвоєчасної виплати, погашення заборгованості із заробітної плати, соціально-трудових відносин можете отримати по прямій телефонній «гарячій лінії»:
47-47-19 - Бойм Світлана Миколаївна - заступник начальника управління - начальник відділу соціально-трудових відносин, зайнятості населення та політики оплати праці головного управління праці ОДА;
За телефоном 2-11-34 ви можете спілкуватися зі мною.
Володимир Кондратюк,
начальник відділу з питань праці та організаційно-кадрової роботи управління праці та соціального захисту населення
Новини Андрушівщини
Свято краси
Все мудре, світле й чисте - від учителя. Краплину за краплиною переливає він свою творчість в учнів, щоб стали вони особистостями, щоб залишили після себе гарний слід на землі.
Багато наших здібних і талановитих учнів стали студентами вузів, прекрасними фахівцями. Ми, вчителі, радіємо кожній зустрічі з ними. А нещодавно все село було свідком цікавої події - у школі відбулася демонстрація моди. Організувала це свято краси для учнів і жителів села студентка II курсу Міжнародного інституту моди і дизайну при Київській академії перукарських мистецтв Ірина Довбня (на фото в центрі). Створені Іринкою костюми (взуття, головні убори, прикраси, макіяж) дуже пасували дівчаткам 6-9 класів, які із задоволенням їх демонстрували, відчуваючи себе моделями. Кожен костюм - це частинка душі дівчини, яка його пошила. Ірина навчила дівчаток рухатися під музику і манерою поведінки розкривати характер кожного костюма. А назви їх говорили про себе: “Літній ранок” (Давидюк Наталя), “Нічна фантазія” (Тичина Юля), “Влада меча” (Назарчук Юля), ”Перевтілення“ (Яценко Наташа), “Темна леді” (Лівандовська Оля), ”Легке безумство” (Макарчук Аліна), театральний костюм продемонструвала Іванова Яна, а сучасний побутовий - Опанасюк Оксана. Крім показу мод, дівчатка підготували мюзикл “Світло і пітьма”, а ведучими свята були Карпуша Юля та Гродецька Віка.
Ми, педагоги, віримо, що в майбутньому Іра стане відомим дизайнером. Хай Божа іскра, яка є в цій дитині, розгориться яскравим полум’ям.
Валентина Герасимчук,
вчителька Мостівської ЗОШ І-ІІ ст.
Новини Андрушівщини
Багато наших здібних і талановитих учнів стали студентами вузів, прекрасними фахівцями. Ми, вчителі, радіємо кожній зустрічі з ними. А нещодавно все село було свідком цікавої події - у школі відбулася демонстрація моди. Організувала це свято краси для учнів і жителів села студентка II курсу Міжнародного інституту моди і дизайну при Київській академії перукарських мистецтв Ірина Довбня (на фото в центрі). Створені Іринкою костюми (взуття, головні убори, прикраси, макіяж) дуже пасували дівчаткам 6-9 класів, які із задоволенням їх демонстрували, відчуваючи себе моделями. Кожен костюм - це частинка душі дівчини, яка його пошила. Ірина навчила дівчаток рухатися під музику і манерою поведінки розкривати характер кожного костюма. А назви їх говорили про себе: “Літній ранок” (Давидюк Наталя), “Нічна фантазія” (Тичина Юля), “Влада меча” (Назарчук Юля), ”Перевтілення“ (Яценко Наташа), “Темна леді” (Лівандовська Оля), ”Легке безумство” (Макарчук Аліна), театральний костюм продемонструвала Іванова Яна, а сучасний побутовий - Опанасюк Оксана. Крім показу мод, дівчатка підготували мюзикл “Світло і пітьма”, а ведучими свята були Карпуша Юля та Гродецька Віка.
Ми, педагоги, віримо, що в майбутньому Іра стане відомим дизайнером. Хай Божа іскра, яка є в цій дитині, розгориться яскравим полум’ям.
Валентина Герасимчук,
вчителька Мостівської ЗОШ І-ІІ ст.
Новини Андрушівщини
пʼятниця, 13 лютого 2009 р.
Його ім’я пов’язане з Андрушівкою
21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини
Підписатися на:
Дописи (Atom)